Читаем ПРИКАЗКИ полностью

Їздив біскуп по па­нах,Грошей на­лу­пив­ся,Подарунків на­ха­пав,Наївся, на­пив­ся.А тут йо­му ще їденГедзелу підно­ситьІ си­то­го на обідЩе до се­бе про­сить.Їде біскуп і ту­ди,За сто­лом сідає…Ото стра­ву по­да­ють,Дідич прип­ро­шає.А той їв би ще та­ки,Тілько про­мах­нув­ся -У до­розі, на біду,Поясом стяг­нув­ся.Що ро­би­ти? Роз­пус­ти -Якось не го­диться!А так си­ди та не їж -Дідич об­ра­зиться…Аж тут якось під вікномМалі діти гра­лись,І, зви­чай­не, дітла­хиБігали, сміялись.Ото біскуп не про­мах,На фиглі бе­реться.«Ej ze, dzi­eci, be­de bic!» [16] -Кричить і сміється.«Ej ze, dzi­eci, be­de bic!»А діти сміютьсяТа вже собі й до вікнаПо кілько­ро пнуться…Тоді біскуп з се­бе пас.«Poczekajcie z, dzi­eci!» [17]Та на хлопців по­ма­хав:«A pa­sa na dzi­eci!»


BISKUPSTWO

Коли біскуп був не біскуп,А пле­бан убо­гий,То і па­ра доб­ре вез­ла,А ча­сом і но­ги.А як біску­пом зро­бив­сяТа вбив­ся у са­ло,Тоді йо­му і чо­ти­риЗробилося ма­ло.Раз він гнав­ся шістьма кіньмиВ шов­ках та у злоті,Як наг­нав­ся на ба­юру,Застряг у бо­лоті.Бились-бились сиві коніТа й ляг­ли, до ли­ха;Мовчав-мовчав і сам біскупТа й про­мо­вив сти­ха:«Co to, - ка­же, - byc ple­ba­nem!Plebanstwo to glupst­wo!Lecz bis­ku­pem - co za ci­ezar!Ciezarne bis­kupst­wo!» [18]


ПІП І КСЬОНДЗ

Ксьондз сміється: «Па­ки! Па­ки!Дай, по­пе, та­ба­ки!»А піп ка­же: «Sur­dum cor­da! [19]На, те­ля­ча мор­да!»

27 февр[аля]


СУХОДОЛЬСЬКИЙ

Згинув шлях­тич Су­хо­дольський,Вже в костьолі тіло,І з-під неб­ка ксьондз нав­ко­лоПоглядає сміло.Далі мо­ву за­чи­нає,Тільки не по-польськи,Зачинає по-ла­тині:«Ubi Suc­ho­dols­ki?» [20]І пог­ля­нув ще нав­ко­ло:«Ubi Suc­ho­dols­ki?»Далі ще раз кру­гом гля­нув:«Ubi Suc­ho­dols­ki?»Аж п’янич­ка їден слу­хав:«Ubi» все та «ubi»,Далі й ка­же: «Знаєш, ubi?У чор­товій губі!»«Lzesz, gal­ga­nie! [21] Він у бо­га! -Ксьондз відповідає. -Враз з свя­ти­ми йо­го хва­литьІ на ар­фу грає!»А п’янич­ка по­хи­лив­ся,За ліхтар узяв­ся.«Та не знаю, хто з нас gal­gan, -Сміло обізвав­ся, -Бо покійник не знав то­го,Як і дуд­ку взя­ти,Та де йо­му пе­ред бо­гомЩе й на ар­фу гра­ти?»


КСЬОНДЗІВ НАЙМИТ

Перейти на страницу:

Похожие книги

Горний путь
Горний путь

По воле судьбы «Горний путь» привлек к себе гораздо меньше внимания, чем многострадальная «Гроздь». Среди тех, кто откликнулся на выход книги, была ученица Николая Гумилева Вера Лурье и Юлий Айхенвальд, посвятивший рецензию сразу двум сиринским сборникам (из которых предпочтение отдал «Горнему пути»). И Лурье, и Айхенвальд оказались более милосердными к начинающему поэту, нежели предыдущие рецензенты. Отмечая недостатки поэтической манеры В. Сирина, они выражали уверенность в его дальнейшем развитии и творческом росте: «Стихи Сирина не столько дают уже, сколько обещают. Теперь они как-то обросли словами — подчас лишними и тяжелыми словами; но как скульптор только и делает, что в глыбе мрамора отсекает лишнее, так этот же процесс обязателен и для ваятеля слов. Думается, что такая дорога предстоит и Сирину и что, работая над собой, он достигнет ценных творческих результатов и над его поэтическими длиннотами верх возьмет уже и ныне доступный ему поэтический лаконизм, желанная художническая скупость» (Айхенвальд Ю. // Руль. 1923. 28 января. С. 13).Н. Мельников. «Классик без ретуши».

Владимир Владимирович Набоков , Владимир Набоков

Поэзия / Поэзия / Стихи и поэзия
Ригведа
Ригведа

Происхождение этого сборника и его дальнейшая история отразились в предании, которое приписывает большую часть десяти книг определенным древним жреческим родам, ведущим свое начало от семи мифических мудрецов, называвшихся Риши Rishi. Их имена приводит традиционный комментарий anukramani, иногда они мелькают в текстах самих гимнов. Так, вторая книга приписывается роду Гритсамада Gritsamada, третья - Вишвамитре Vicvamitra и его роду, четвертая - роду Вамадевы Vamadeva, пятая - Атри Atri и его потомкам Atreya, шестая роду Бхарадваджа Bharadvaja, седьмая - Bacиштхе Vasichtha с его родом, восьмая, в большей части, Канве Каnvа и его потомству. Книги 1-я, 9-я и 10-я приписываются различным авторам. Эти песни изустно передавались в жреческих родах от поколения к поколению, а впоследствии, в эпоху большого культурного и государственного развития, были собраны в один сборник

Поэзия / Древневосточная литература