ПРИКАЗКИ

Їздив біскуп по па­нах,
Грошей на­лу­пив­ся,
Подарунків на­ха­пав,
Наївся, на­пив­ся.
А тут йо­му ще їден
Гедзелу підно­сить
І си­то­го на обід
Ще до се­бе про­сить.
Їде біскуп і ту­ди,
За сто­лом сідає…
Ото стра­ву по­да­ють,
Дідич прип­ро­шає.
А той їв би ще та­ки,
Тілько про­мах­нув­ся -
У до­розі, на біду,
Поясом стяг­нув­ся.
Що ро­би­ти? Роз­пус­ти -
Якось не го­диться!
А так си­ди та не їж -
Дідич об­ра­зиться…
Аж тут якось під вікном
Малі діти гра­лись,
І, зви­чай­не, дітла­хи
Бігали, сміялись.
Ото біскуп не про­мах,
На фиглі бе­реться.
«Ej ze, dzi­eci, be­de bic!» [16] -
Кричить і сміється.
«Ej ze, dzi­eci, be­de bic!»
А діти сміються
Та вже собі й до вікна
По кілько­ро пнуться…
Тоді біскуп з се­бе пас.
«Poczekajcie z, dzi­eci!» [17]
Та на хлопців по­ма­хав:
«A pa­sa na dzi­eci!»

BISKUPSTWO

Коли біскуп був не біскуп,
А пле­бан убо­гий,
То і па­ра доб­ре вез­ла,
А ча­сом і но­ги.
А як біску­пом зро­бив­ся
Та вбив­ся у са­ло,
Тоді йо­му і чо­ти­ри
Зробилося ма­ло.
Раз він гнав­ся шістьма кіньми
В шов­ках та у злоті,
Як наг­нав­ся на ба­юру,
Застряг у бо­лоті.
Бились-бились сиві коні
Та й ляг­ли, до ли­ха;
Мовчав-мовчав і сам біскуп
Та й про­мо­вив сти­ха:
«Co to, - ка­же, - byc ple­ba­nem!
Plebanstwo to glupst­wo!
Lecz bis­ku­pem - co za ci­ezar!
Ciezarne bis­kupst­wo!» [18]

ПІП І КСЬОНДЗ

Ксьондз сміється: «Па­ки! Па­ки!
Дай, по­пе, та­ба­ки!»
А піп ка­же: «Sur­dum cor­da! [19]
На, те­ля­ча мор­да!»

27 февр[аля]

СУХОДОЛЬСЬКИЙ

Згинув шлях­тич Су­хо­дольський,
Вже в костьолі тіло,
І з-під неб­ка ксьондз нав­ко­ло
Поглядає сміло.
Далі мо­ву за­чи­нає,
Тільки не по-польськи,
Зачинає по-ла­тині:
«Ubi Suc­ho­dols­ki?» [20]
І пог­ля­нув ще нав­ко­ло:
«Ubi Suc­ho­dols­ki?»
Далі ще раз кру­гом гля­нув:
«Ubi Suc­ho­dols­ki?»
Аж п’янич­ка їден слу­хав:
«Ubi» все та «ubi»,
Далі й ка­же: «Знаєш, ubi?
У чор­товій губі!»
«Lzesz, gal­ga­nie! [21] Він у бо­га! -
Ксьондз відповідає. -
Враз з свя­ти­ми йо­го хва­лить
І на ар­фу грає!»
А п’янич­ка по­хи­лив­ся,
За ліхтар узяв­ся.
«Та не знаю, хто з нас gal­gan, -
Сміло обізвав­ся, -
Бо покійник не знав то­го,
Як і дуд­ку взя­ти,
Та де йо­му пе­ред бо­гом
Ще й на ар­фу гра­ти?»

КСЬОНДЗІВ НАЙМИТ