ПРИКАЗКИ

Ксьондз і пані по­кой­ова
На мшу поспіша­ють,
На відході до по­кою
Слугу зак­ли­ка­ють.
І тут пані йо­му ка­же,
Щоб набіл заб­ра­ти
І ко­неч­не до обіду
На рин­ку про­да­ти.
А ксьондз йо­го по­си­лає
З квит­ком до Да­ви­да
Та узя­ти око м’яса
Каже йо­му в жи­да.
Пішов слу­га до Да­ви­да -
Не ску­рав нічо­го,
Виніс набіл про­да­ва­ти -
Не ста­ло і то­го.
Прибігає до костьолу,
Глядить свої пані,
Аж ксьондз як­раз на ту по­ру
Стоїть на ка­занні.
І так чу­ло мо­ву мо­вить:
«Czego ty, czlo­wi­ec­ze?
Czego chod­zisz, cze­go szu­kasz
Na tym marnym swi­ecie?» [22]
А слу­га на весь костьол:
«Та ж пані шу­каю!
Бо сме­та­на вся про­па­ла
І сам про­па­даю».
«Тс!.. Тс!..» А ксьондз го­во­рить:
«My nie wi­emy sa­mi,
Lecz co Da­vid na to po­wie,
Jego pos­luc­hamy!» [23]
«О, вже, па­не! - слу­га ка­же. -
Ваш Да­вид хо­ро­ший!
Не дам, ка­же, не дам м’яса -
Давай пер­ше гроші!»

ПЕКЕЛЬНА СМОЛА

Раз на мові ксьондз ка­зав:
«Не впи­вай­тесь, лю­ди!
На тім світі вам смо­ла
Замість ви­на бу­де!»
Ото який­сь і захтів
Смоли скуш­ту­ва­ти,
Каже собі два бич­ки
За де­неж­ку да­ти.
Випив один - не біда,
Другий ви­пи­ває…
Посмакував не­бо­рак,
Далі про­мов­ляє:
«Та гірка во­на, гірка!
А все ж не ту­жи­ти:
Як втяг­неться чо­ловік,
То й то бу­де пи­ти!»

МАЗУР НА СПОВІДІ

Сповідав ксьондз мо­ло­дий
Мазура ста­ро­го.
«Що ж,- пи­тає,- чуєш ти
За со­бою зло­го?»
«А нічо­го!.. Та і що ж
Злого чу­ти маю?
Чи в костьолі ко­ли був?
Чи корш­му ми­наю?
Слава бо­гу, гос­подь крив:
Того не бу­ва­ло…»
«Ах ти, грішни­ку та­кий!
Чи ж то­го ще ма­ло?
А ще більше? Мо­же, й звів
Чужую ди­тин­ку?»
«Хотів тілько - та ку­ди!
Не твоїх літ, син­ку!..»
Підірвався з місця ксьондз
Та хвать за чуп­ри­ну!
Та як йо­го роз­ма­хав -
Аж на­се­ре­ди­ну!
А той чу­ба за­гор­нув.
«Правда,- ка­же,- лю­ди.
Хто із блаз­ня­ми зай­де,
То й сам блаз­нем бу­де!»

МАЗУР У БОЛОТІ

Застряг ма­зур у бо­лоті,
Хуру підпи­хає
Та й до по­мочі До­ро­ту
Святу уп­ро­шає:
«Свята пан­но, - ка­же, - пан­но!
Святая До­ро­та!
Будь лас­ка­ва на­до мною,
Вирятуй з бо­ло­та!»
Ані з місця йо­го коні!
Нічого ро­би­ти,
Давай тоді An­to­ni­ego
На поміч про­си­ти.
Підпер ху­ру та як крик­нув:
«Swiety мій Ан­тоній!
Вирятуй хоч ти з бо­ло­та
Мої бідні коні!»
То від кри­ку коні рап­том
Рушили з бо­ло­та.
А він ка­же: «От що хло­пець!
Не то, що До­ро­та!»

КРИВА БАБА