ПРИКАЗКИ

Пішов козак молодий
В далеку дорогу,
Кинув жінку молоду
I хату убогу.

Аж вертае за ciм літ,
Хату оглядає,
Дивується сам собі -
Хати не пізнає.

Його хата - як вінок,
Новенька, біленька...
«А звідки то,- запитав,-
Голубко сивенька?»

«А то,- каже,- господь дав
За твою дорогу!»
Козак шапку підійняв.
«Слава ж,- каже,- богу!»

Входить в хату - скрізь лавки
I столи xopoшi,
А на столах i лавках
Валяються гpoшi.

Глянув козак навкруги,
Жінку обіймає,
Поцілував кілька раз.
«Звідки ж то?» - питає,

«I то,- каже,- господь дав
За твою дорогу...»
Козак хрест святий поклав.
«Слава ж,- каже,- богу!»

Коли гляне у куток -
Аж дітей копиця...
«А то звідки?» - «Господь дав!» -
Каже молодиця.

А той носом покрутив.
«Добрий,- каже,- тато!..
Але,- адже,- на сей раз
Порався багато!..»

БАРАН

Набілив жид мідяків,
І тілько смеркає -
Все то бідним мужикам
За срібло спускає.
А сам-то він був купець
І торгував м’ясом,
То, бувало, що не крав,
То купував часом.
Ото колись уночі,
Тілько що ліг спати,
Хтось стукає у вікно,
Проситься до хати.
«Хто?» - питається жидок,
«Я,- каже,- пустіте!
Може, треба барана?
Барана купіте!»
Пустив його у корчму,
А той мішок з себе.
«От вам,- каже,- і баран.
Купіть, коли треба!»
«А що хочеш?» - «Три копи!»
Жид мацнув руками,
За барана заплатив
Трьома копійками.
Сам не світить, бісів син,
А той не говорить,
Навпомацки і бредуть
З мішком до комори.
А комора у купця
Була і крамниця,
А часами заодно
Була і різниця.
Упустили барана,
Мужика не стало,
Чи спав купець, чи не спав,
Але вже світало.
Купець живо захопив
Всі свої прибори.
Живо капці - та й бігцем
Біжить до комори.
Але тілько одчинив -
Ахнув неборака:
Йому замість барана
Скочила собака.
І пропав його баран,
Але й того мало:
Із комори з бараном
І м’яса не стало.

РОЗМОВА

Прибув Мошко із Варшави
Та й людей дурив,
Що ніби він у столиці
З крулем говорив.

«А як же ви говорили?» -
Якийсь запитав.
«О, ми славно говорили,-
Мошко відвічав.-

Я казав усе крулеві:
«Ура» та «ура!»,
А воно мені казало:
«Дурак» та «дурак!»

НАДГОРОДА