ПРИКАЗКИ

Став у церкві батько з си­ном.
Церкву вже кінча­ли:
Засклепили, побіли­ли,
Олтар при­би­ва­ли.
«Слава бо­гу, - ка­же батько, -
Спомоглися лю­ди.
Лиш не зна­ти, як то во­на -
Чи го­лос­на бу­де?
Постій хіба, - ка­же, - си­ну,
Перед об­ра­за­ми,
А я піду та для про­би
Свисну за вра­та­ми…»
Пішов свис­нув разів кілька,
Назад по­вер­тає.
«А що, си­ну, го­лос­ная?» -
Хлопчину пи­тає.
«Голосная!.. - хло­пець ка­же, -
Так і б’є лу­ною!..»
«Ану ж, - ка­же, - піди свис­ни,
А тут я пос­тою…»
«Оце але! - ка­же хло­пець. -
Найшли що ска­за­ти!..
А чи ж я то який ду­рень
У церкві свис­та­ти!»

ДЕ СПІЙНЯЛИ?

«А чи знаєш ти, Ро­ма­не,
Батько під су­дом:
Іспійняли не­бо­ра­ка
Над чу­жим доб­ром…»
«Мого батька?.. Де спійня­ли?»
Циганчук спи­тав.
«Таки в нашії ж ко­морі -
Бодню роз­би­вав».
«Та в ко­морі й го­роб­цеві
Крила од­ши­беш…
Ні! Пус­ти-но батька в по­ле!
Чи тогді піймеш?»

НЕ ВЧОРАШНІЙ

Везе в місто му­жик сіно
Якось про­ти свя­та
Та й го­дує в ка­пе­люсі
Малі шпа­че­ня­та…
Але їде пан ба­га­тий
До костьолу, зна­ти,
Та вже в них на­ту­ра, ма­буть,
Щоб по­кеп­ку­ва­ти…
Іде звольна та й пи­тає:
«Со wi­ezi­esz, Іва­не?»
Мужик па­ну пок­ло­нив­ся:
«А що ж? Дро­ва, па­не…»
«Lzesz, gal­ga­nie! Wi­ezi­esz si­ano!» «То ж пан самі зна­ють,
Що се сіно, а не дро­ва,
Нащо ж пан пи­та­ють?»
Закусив пан тлусті гу­би:
«Z jakej wsi?» - пи­тає…
Мужик підняв шпа­че­ня­та
Та й од­повідає:
«Всі не всі, вельмож­ний па­не,
Старі повтіка­ли…
Молоді лиш по­ло­вив я,
Бо ще не літа­ли!..»
«Kto na­js­tarszy u was we wsi?» «Ба­ба Тер­пе­ли­ха:
Пережила ста­ра ба­ба
Всіх дідів до ли­ха!..»
«Galgan jes­te! Kto was bi­je?» «А хто ж? Бу­гай, па­не!
То так і б’є нап­ро­па­ле,
Кого лиш дос­та­не!..»
Хтів пан чо­гось до­пи­та­ти,
Та й не до­пи­тав­ся…
«Со z gal­ga­nem! Rus­zaj pred­zej!» І впе­ред пог­нав­ся…
Привіз в місто му­жик сіно…
Продав йо­го зран­ня,
Купив собі доб­ру мис­ку
Драглів на снідан­ня!..
І си­дить собі на возі,
Драглі уплітає…
Аж той са­мий пан над­хо­дить
Та й йо­го пи­тає:
«Сzy nie slychac do spze­da­nia
Owsa tu, Іва­не?» Му­жик встав, кру­гом об­ню­хав…
«Ні, не чу­ти, па­не!»
І сів зно­ву на дра­бині,
Драглі уплітає…
«Czy ty, chlo­pie, nie wczo­ra­jszy?» Пан йо­го пи­тає.
«Де вам, па­не, я вчо­рашній?
Гляньте на всі бо­ки:
То мені вже оце бу­де
Тридцять і два ро­ки!»

КОЗАЦЬКА МІРА