Читаем ПРИКАЗКИ полностью

Читав ра­бин свої кни­гиДвадцять і сім років,Перечитав всіх тал­мудівІ усіх про­років…Читав двад­цять і сім років,Ні з ким ані сло­ва!..З ним не сміла го­во­ри­тиЙ са­ма ра­би­но­ва.І чи то він свою мо­вуЗа той час за­був­ся,Чи з ве­ли­кої на­укиЗ ро­зу­му схиб­нув­ся,А як вий­шов уже на світЖидову учи­ти,Він за­чав уже на ми­гахЗ нею го­во­ри­ти!..Чудуються, ди­ву­ютьсяЖиди бо­ро­даті -І да­вай по цілім світіГонців роз­си­ла­ти!Ганяються гонці всю­ди,Мудрих зволіка­ють;Та щось мо­ви йо­го й мудріНе ду­же вти­на­ють.Але іде за­по­ро­жецьТа й по­чав пи­та­ти:«А що у вас, жи­де­ня­та,Доброго чу­ва­ти?..»Жиди й ка­жуть ко­за­кові:«Таке й та­ке діло!..»«Ет! Дурні ви, жи­де­ня­та! -Козак ка­же сміло.-А скажіть-но,- ка­же,- то­муВеличному па­ну,Що я із ним хоть і за­разДо роз­мо­ви ста­ну!..»Пішли жи­ди до ра­би­на,Разом повк­ля­ка­ли,Доткнулися йо­го капців,З стра­хом за­пи­та­ли,Чи зве­лить він ко­за­ковіМовити з со­бою…Рабин тільки по­ди­вив­ся,Махнув бо­ро­дою…І вер­ну­лись жи­де­ня­таКозака про­си­ти,Щоби ко­зак із ра­би­номІшов го­во­ри­ти…Прийшов ко­зак, пок­ло­нив­ся,Рабина вітає…Але ра­бин встає з крісла,Палець нас­тав­ляє…Наставляє - біс то знає,Чого ра­бин хо­че!..Але ко­зак йо­му су­нувАж два пе­ред очі!..Кивнув ра­бин го­ло­вою,Махнув бо­ро­дою;Показує йо­му вго­руПравою ру­кою!..«Він уго­ру! Тра до­ни­зу!» -Козак роз­ва­жаєІ наг­нув­ся і ру­коюВ зем­лю ути­кає!..Махнув ра­бин го­ло­вою,Подивився всю­диІ скла­дає собі ру­киНаохрест на гру­ди!..Тогді ко­зак прис­ту­пив­ся -Як заїде в пи­ку!..Ціле місто зво­рух­ну­лосьЗ га­ла­су та кри­ку!..Але ра­бин знов спокійноМахнув бо­ро­дою!Поклонився ко­за­кові,Пішов з жи­до­вою.Приступили жи­де­ня­та,Рабина пи­та­ли:«Що пан ра­бин з за­по­рож­цемРозмовляти ма­ли?»І сів ра­бин ко­ло шко­лиТа й став го­во­ри­ти:«Я пи­тав­ся: хто б те­бе мавТакий сот­во­ри­ти?..»А він ма­ло так ка­за­ти:«Що пи­та­ти мно­го?Той ме­не мав сот­во­ри­ти,Хто те­бе са­мо­го!..»Я, ге­рехт! Що прав­да, прав­да!Я ще був пи­та­ти:Хто б то був, що мав над на­миНебо збу­ду­ва­ти?А во­но пак так ро­зум­ноМені відка­за­ло:«Той і не­бо, хто і зем­люСотворити ма­ло!..»Я ще був йо­му ка­за­ти,Що бог не гнівли­вий,А во­но мені ска­за­ло,Що і спра­вед­ли­вий!..»Підступили й наші лю­ди,Козака пи­та­ли:«А що то ви із ра­би­номРозмовляти ма­ли?..»«А що ж, лю­ди? Та жид жи­дом!Я лиш по­ка­зав­ся,А він пальцем вже до окаМені до­би­рав­ся…Та ме­не-то не схит­ри­ти,Знаю чо­го хо­че,Та йо­му аж два ко­зацькихСунув пе­ред очі!..Видить ра­бин - не зля­кає!«Повішаю!» - ка­же.А я те­бе, йо­му ка­жу,Закопаю, вра­же!А він ка­же: «Зв’яжу ру­ки!»Чи чу­ли оги­ду?..А я йо­го за то в пи­ку:«Брешеш, скур­вий жи­ду!..»
Перейти на страницу:

Похожие книги

Горний путь
Горний путь

По воле судьбы «Горний путь» привлек к себе гораздо меньше внимания, чем многострадальная «Гроздь». Среди тех, кто откликнулся на выход книги, была ученица Николая Гумилева Вера Лурье и Юлий Айхенвальд, посвятивший рецензию сразу двум сиринским сборникам (из которых предпочтение отдал «Горнему пути»). И Лурье, и Айхенвальд оказались более милосердными к начинающему поэту, нежели предыдущие рецензенты. Отмечая недостатки поэтической манеры В. Сирина, они выражали уверенность в его дальнейшем развитии и творческом росте: «Стихи Сирина не столько дают уже, сколько обещают. Теперь они как-то обросли словами — подчас лишними и тяжелыми словами; но как скульптор только и делает, что в глыбе мрамора отсекает лишнее, так этот же процесс обязателен и для ваятеля слов. Думается, что такая дорога предстоит и Сирину и что, работая над собой, он достигнет ценных творческих результатов и над его поэтическими длиннотами верх возьмет уже и ныне доступный ему поэтический лаконизм, желанная художническая скупость» (Айхенвальд Ю. // Руль. 1923. 28 января. С. 13).Н. Мельников. «Классик без ретуши».

Владимир Владимирович Набоков , Владимир Набоков

Поэзия / Поэзия / Стихи и поэзия
Ригведа
Ригведа

Происхождение этого сборника и его дальнейшая история отразились в предании, которое приписывает большую часть десяти книг определенным древним жреческим родам, ведущим свое начало от семи мифических мудрецов, называвшихся Риши Rishi. Их имена приводит традиционный комментарий anukramani, иногда они мелькают в текстах самих гимнов. Так, вторая книга приписывается роду Гритсамада Gritsamada, третья - Вишвамитре Vicvamitra и его роду, четвертая - роду Вамадевы Vamadeva, пятая - Атри Atri и его потомкам Atreya, шестая роду Бхарадваджа Bharadvaja, седьмая - Bacиштхе Vasichtha с его родом, восьмая, в большей части, Канве Каnvа и его потомству. Книги 1-я, 9-я и 10-я приписываются различным авторам. Эти песни изустно передавались в жреческих родах от поколения к поколению, а впоследствии, в эпоху большого культурного и государственного развития, были собраны в один сборник

Поэзия / Древневосточная литература