Пси господні

У цей момент зсередини хатини почувся виразний звук, гучний у нічній тиші: лайка, шурхіт якихось меблів і кроки по рипучій підлозі. З-під щілини під дверима та з вікна промайнуло слабке світло смолоскипа або лучини. Пролунав гучний голос:

– Абрам! Абрам, курва!

Треба було діяти. Еркісія підняв кулак з затиснутим в ньому пірцем, але його випередив Херцбрудер, який, скориставшись тим, що вартовий повернувся до хатини, зірвався з місця і кинувся на нього з оголеною рапірою. На жаль, занадто голосно. Райс розвернувся і встиг відскочити перед ударом. А коли ще й побачив, що близиться Кропив, закричав так, що з сусіднього дерева з криком зірвалися ворони:

– Мойшееее! Мойшеее, б'ють!

Тут же з хатини вискочив великий бородатий єврей, приблизно вдвічі ширший у плечах за Еркісію. На ньому була сорочка і плундри, а в руці він тримав самопал. Еркісія упізнав його: це був той, хто прикидався мерцем. Домінік зайняв ідеальну позицію: він дивився прямо йому в спину, намагаючись зорієнтуватися. Без зайвих вагань він стиснув перо і пробурмотів:

– Хлм.

Єврей безвладно впав на землю, впустивши зброю. Херцбрудер, який, очевидно, мало що пропускав, побачив це і на півсекунди застиг. Це могло б дорого йому коштувати – вартовий саме підняв зброю для удару – якби не Кропив, який саме підскочив до Райса і встромив своє широке лезо йому під ребра. Його супротивник беззвучно зітхнув і впав, на мить зависнувши на лезі. Усе це тривало секунд п'ять.

Еркісія кивнув своїм супутникам і зазирнув всередину хатини через широко відчинені двері. Виявилося, що вона складалася з двох кімнат. У першій кімнаті нікого не було, а це означало, що третій брат розумно сховався в глибині будівлі. Оскільки звідти падало світло, він, напевно, встиг запалити фітіль і підготувати рушницю. Кропив, що стояв за спиною Еркісії, зробив те саме, скориставшись упущеною зброєю Мойше.

Іспанець увійшов до хати. Херцбрудер рушив слідом за ним і подав йому знак рукою. Еркісія слухняно чекав. Лісничий підійшов до дверної рами другої кімнати і гукнув:

– Абрам! Абрам Райс! Це я, Йоахім Херцбрудер!

Через кілька секунд зсередини почувся слабкий, тремтячий голос людини, яка дуже боїться.

– Чого вам треба?

– Виходь, поговоримо.

– Я не вийду! У мене самостріл! Що ти зробив з Мойше і Берком?

– Вони ж мертві! – крикнув у відповідь Херцбрудер.

Позаду нього стояв Покрив, озброєний рушницею, і, як і Еркісія, чекав, як розвиватимуться події.

У кімнаті запанувала тиша.

– Вони мертві, Абрам! – повторив стрілець. – Ти залишився сам! Що ж, носив вовк, понесли і вовка! Але ти ще можеш врятуватися, просто вийди спокійно і дозволь нам відвезти тебе до Вюрцбурга на суд!

– О, так! Там мені вже готують катівську колоду!

– Може готують, а може і не готують. Хтозна, може, ти визнаєш свою провину, скажеш, що ти наймолодший, що це твої брати збили тебе зі шляху і змусили чинити беззаконня, тоді, може, тебе просто посадять у в'язницю, або поженуть до війська. Зазвичай тебе б колесували, але зараз кожен рекрут - це золото. Будеш жити, а ні - разом з цими моїми друзями я вб'ю тебе, і це буде все, що ти матимеш.

– А як я можу тобі довіряти?

– Ніяк, – меланхолійно відповів Херцбрудер. – Але й нам ти не можеш довіряти, тому вилазь якнайшвидше, бо ми не хочемо морочитися з тобою цілий день.

На кілька секунд запала тиша.

– Гаразд! Заходьте ви!

– Ти думаєш, Абраме, що я сільський дурник? Я на порозі стану, а ти з самопалу бахнеш, що і шапка на хрест відлетить!

– Я не буду! У мене нога зламана! Тримайте!

З кімнати вилетів запалений фітіль, очевидно, вказуючи на те, що молодий єврей відмовляється від бою. Херцбрудер кілька секунд вагався, але – очевидно, довіряючи давній знайомості і його місцевому патріотизму – нарешті увійшов до кімнати. Оскільки ніхто не випалив в нього з рушниці, Еркісія увійшла слідом за ним.

Молодий, коротко стрижений хлопець семітської вроди дивився на них очима розміром з блюдце. Він виявився рідкісним випадком правдомовного бандита, бо справді лежав на лавці з ногою в лубках. Перелом, мабуть, був свіжий, бо ще вчора вранці Абрам спритно скакав на коні домініканця. Лава була вкрита шкірою і подертим матрацом, бозна-звідки поцупленим, з якого сипалася не солома, а білий, запилюжений пух. Біля стіни стояли два набори дорожніх мішків – в одному іспанець упізнав свій, що одразу ж підняло йому настрій.