Пси господні

– Ну, Абраме, сирото, і навіщо ж ти пішов на грабунок? – Херцбрудер явно готувався до довшої тиради. – Хіба старий Райс, нехай буде йому земля пухом, не вчив тебе, що ця дорога – тільки на кладовище або на катівську дибу? Ти б тільки...

Еркісія відчув потужний удар по потилиці. Перед очима закрутилася чорна пелена непритомності, він упав, на мить знепритомнів, але зумів не втратити свідомість. Коли до нього повернулася ясність зору, він вже лежав на землі поруч з ліжком Абрама. Поруч з ним скреготав зубами Херцбрудер, а всі були під прицілом, і Кропив посміхався до них з-поміж заростей вусів і бороди. Запала незручна тиша, яку порушувало лише дихання молодого єврея.

Нарешті її порушив Кропив.

– Ну, панове, дурні ви всі, як не знаю що. – Він не приховував самовдоволення. – Але для мене це теж добре, бо вчора я був бідний, а сьогодні багатий. Візьміть-но і зв'яжіть один одного.

Він кинув їм шматок льняної мотузки, незрозуміло, звідки витягнутої.

Еркісія вилаявся про себе. Він потягнувся за мотузкою, зачерпнувши жменю пір'я, що розсипалося по підлозі, але Херцбрудер виявився швидшим. Наче для нього це було цілком природно, він простягнув до Кропиви пальці, що тримали пір'я, і крикнув:

– Хлм!

Розв'язався справжній кінець світу. Перш ніж монах зрозумів, що сталося, Кропив за долю секунди, не видавши жодного звуку, склався, як зім'ятий віхоть, немов величезний прес стиснув його відразу з усіх боків. На всі боки хлинула кров. Хатина здригнулася, і за мить завалилася їм на голови. Балки розлетілися з жахливим тріском, підлога вибухнула, наче хтось підірвав під нею пороховий заряд, а склепіння обвалилося швидше, ніж Еркісія встиг зафіксувати цей факт. Він відчув лише ще один удар по голові і цього разу свідомість таки втратив.

В себе він прийшов від поплескування по щоці та води, що лилася йому на голову. Над ним стояв Херцбрудер. Його обличчя виражало розгубленість, абсолютний жах і глибоке здивування; більша частина обличчя була залита кров'ю. Еркісія торкнулася власної потилиці. Це був третій удар за останні двадцять чотири години, і він почав серйозно побоюватися за цілісність свого черепа; тім'я розривав жахливий, тупий біль. Він повернувся на бік і блювонув.

Було вже зовсім світло. Чернець бачив все ніби в тумані, у вухах дзвеніло, але йому вдалося піднятися на ліктях і зрозуміти, що він лежить серед залишків хатини. Будівля була буквально зрівняна з землею. Всюди валялися шматки дерева і каміння з фундаменту. Деякі балки і дошки виглядали так, ніби їх розкололи, інші – ніби хтось порубав, а ще інші перетворив на скалки в чверть дюйма. Монах не мав жодного уявлення про те, що сталося, але в його затьмареній свідомості проростала дюжина різних підозр, кожна з яких була однаково моторошною.

Він усвідомив, що Херцбрудер навис над ним, щось говорив, знову і знову розчісуючи своє волосся. Еркісія змусив себе зосередити зір і слух.

– ...я вже думав, що і тебе вбив. Ісусе Христе, що я наробив? Я не знав, що це станеться, я просто хотів, щоб він заснув, як той, якого ваша милість раніше рубонула, я навіть не знаю, як це можливо! Я просто повторив за вами, а тут бац – Кропив розірваний на шматки, хатина зруйнована, Абрам мертвий. Хіба я це зробив? Якого біса, отче, що зі мною сталося?

– Я не знаю, – пробурмотів Еркісія, піднімаючись ще трохи. Голова в нього йшла обертом.

– А хто ж має знати, як не ваша милість! – сердито промовив лісничий. Його гримаса люті та закривавлене обличчя справляли жахливе враження. – Це ж ви вищипуєте пір'я і засипаєте ним людей, тож хто б міг подумати!

– Хвилинку, хвилинку... – Еркісія нарешті зміг підвестися, хоча в голові та шлунку знову крутилося.

Тільки тепер він помітив, що уламки хатини змішалися з кров'ю вбитого мародера. З-під повалених стропил стирчала нога в лубках. Неважко було здогадатися про долю молодого розбійника і кнехта, який так і не пішов на війну.

– Херцбрудер. - Еркіхія зібрався з думками. - Трохи заспокоївся. Витер обличчя рукою і відчув, що теж весь у крові та пилюці. - Давай візьмемо наші речі і повернемося до вашої хати, у мене голова розколюється, ми все приведемо до ладу і я вам все розповім. А тут страшно залишатися.

– Це правда, що страшно, - відповів стрілець, хоча все ще обурений. - Скажіть мені тільки одне, але скажіть чесно, бо я думав про це і тремчу від страху... Невже в мене вселився сатана? Тільки чесно, пане!

– Ніхто в тебе не вселився, навпаки. Підійдіть і допоможіть мені з цими дровеняками.