Рубінова книга

— Твоя мати дзвонила після обіду й попередила, щоб ми її не чекали на вечерю, — відповіла тітонька Медді. — Я від усіх нас висловила величезне співчуття — сподіваюся, ніхто не проти.

— Звичайно! — захихикав Нік.

— А Шарлотта? Вона вже… — запитала мама.

— Поки ні. — Тітонька Медді здвигнула плечима. — Але вони очікують цього з хвилини на хвилину. У бідолашної дівчинки весь час крутиться голова, а зараз ще й мігрень почалася.

— Її й справді шкода, — зауважила мама. Вона відклала виделку й відсутнім поглядом втупилася на стіну з дерев'яною обшивкою: здавалося, хтось переплутав її з підлогою і виклав паркетом.

— А що, коли Шарлотта взагалі не перескочить у часі? — спитала я.

— «Рано чи пізно це станеться!» — сказав Нік урочистим бабусиним голосом.

Усі засміялися — крім мами й мене.

— Ну, а якщо ні? Якщо вони помилились і в Шарлотта цього гена взагалі немає? — запитала я.

Цього разу Нік передражнив тітку Ґленду.

— «Ще змалку, глянувши на Шарлотту, розумів: вона народжена для високих цілей. Її не можна порівнювати з вами, звичайними дітьми».

Знову всі розсміялися. Крім мами.

— Чому ти питаєш, Ґвендолін?

— Просто так… — Я вагалася.

— Я ж тобі пояснила, що про помилку не може бути й мови, — сказала тітонька Медді.

— Так, бо Ісаак Ньютон геній і не може помилитися, знаю, — відказала я. — А навіщо Ньютон узагалі вираховував Шарлоттин день народження?

— Тітко Медді! — блимнула на неї очима мама.

Та прицмокнула.

— Вона замучила мене питаннями, що мені було робити? Вона точнісінько як ти в дитинстві, Ґрейс. Крім того, вона обіцяла нікому не розповідати про нашу розмову.

— Тільки бабусі — ані слова, — уточнила я. — Можливо, Ісаак Ньютон і хронограф винайшов?

— Дзуськи, — сказала тітонька Медді. — Я більше нічого тобі не скажу.

— Що ще за хронограф? — запитав Нік.

— Це машина часу, за допомогою якої Шарлотту відправлятимуть у минуле, — пояснила я. — І Шарлоттина кров буде, так би мовити, пальним для цієї машини.

— Відпад! — захопився Нік, а Кароліна заверещала:

— Ой-йой-йой, кров!

— А в майбутнє на цьому хронографі потрапити можна? — поцікавився Нік.

Мама застогнала.

— Подивися, що ти наробила, тітко Медді!

— Це ж твої діти, Ґрейс, — посміхаючись, відповіла тітонька Медді. — Отож цілком нормально, що вони хочуть бути в курсі.

— Так, напевно. — Мама обвела нас очима. — Але ніколи, чуєте, не ставте такі питання бабусі!

— Хоча вона єдина знає на них відповіді, — зауважила я.

— Але вам вона нічого не скаже.

— А ти, мамо, скільки про це знаєш?

— Більше, ніж мені хотілося б. — Мама хоч і посміхалась, але, як на мене, посмішка була досить сумна. — Між іншим, Ніку, в майбутнє потрапити не можна з тієї простої причини, що майбутнє ще не відбулося.

— Тю! Що це ще за логіка? — здивувався Нік.

У двері постукали, і зайшов містер Бернард із телефоном. Леслі зовсім би отетеріла, якби побачила телефон на срібній таці, подумала я. Іноді містер Бернард трохи переборщував.

— Дзвінок для міс Ґрейс, — кинув він.

Мама взяла телефон із таці, а містер Бернард розвернувся і вийшов з їдальні.

Він вечеряв з нами, тільки коли леді Аріста його особливо про це просила, а траплялося це раз чи два на рік. Нік і я підозрювали, що він потайки замовляв їжу в італійців або китайців і насолоджувався нею на самоті.

— Алло! А, мамо, це ти.

Тітонька Медді підморгнула нам.

— Ваша бабуся вміє читати думки! — прошепотіла вона. — Напевно, здогадується, що ми балакаємо про щось заборонене. Хто з вас поприбирає посуд? Нам треба кудись поставити яблучний пиріг місіс Бромптон.

— І ванільний крем! — хоча я строщила купу картоплі з розмарином і карамелізованою морквою, а також медальйони зі свинини, я досі не наїлася. А через усе це хвилювання зголодніла ще більше. Я підвелась і заходилася прибирати посуд у кухонний підйомник.

— Якщо Шарлотта потрапить до динозаврів, чи може вона привезти мені маленького динозаврика? — поцікавилася Кароліна.

Тітонька Медді похитала головою.

— Тварин і людей без гена переміщення не можна транспортувати в часі. До того ж так далеко в минуле теж не потрапиш.

— Шкода, — сказала Кароліна.

— Ну, а я вважаю, що це на краще, — зронила я. — Ти тільки уяви собі, що б тут творилось, якби мандрівники в часі раз у раз притягували сюди динозаврів і шаблезубих тигрів — або Аттілу Завойовника на пару з Адольфом Гітлером.

Мама поклала слухавку.

— Вони залишаться там на ніч, — сказала вона. — Для безпеки.

— Де? — спитав Нік.

Мама не відповіла.

— Тітко Медді! З тобою все гаразд?

Розділ четвертий

На колонах дванадцяти замок Часу зіпнутий.

Дванадцять тварин держать Влади стерно.

Ладен орел в небо синє шугнути.

П'ять — це і ключ, і основа основ.

В Колі Дванадцяти дванадцять — це два.

Сокіл сьомим злітає, а третім бува.

_{Із таємних записів графа Сен-Жермена.}