Руйнівниця фортець

– Я постараюся стриматися, – саркастично відповів іспанець.

– Та й ми тобі допоможемо, – гаркнув робітник і схопив його за штани на стегні, бажаючи стягнути домініканця з сідла.

Еркісія тільки й чекав цього — віридій він уже тримав у лівій руці. Відпрацьованим жестом правої, здорової руки він відштовхнув руку чужака і вдарив кулькою згущеного повітря йому прямо в рот. Другий упав із глухим криком, тримаючись за обличчя. Кінь рвався, але іспанець стримав його. Решта, троє селян були приголомшені, намагаючись зрозуміти, що ж сталося - трьох секунд, витрачених ними на подив, вистачило, щоб нападник зліз з коня. Один із селян раптом прокинувся і замахнувся на нього дубовою палицею, але Еркісія спритно її зловив, вирвав у нього з рук і щосили лупонув його нею ж по голові.

Костельний упав як зрізаний мечем, а двоє інших втекли в кущі, не чекаючи подальшого розвитку подій. Весь бій тривав секунд десять.

Еркісія відкинув дубину в бік і відчув, що сильно запихався. У нього почала боліти рука, хоча він намагався її щадити, в боку обізвалась гостра колька. Він скривився з огидою, незадоволений цими ознаками забайбачення. Перевівши подих, він підійшов до ватажка всього інциденту, який сидів на дорозі і плакав, тримаючись за обличчя. Іспанець відтягнув його руки від голови – у постраждалого був зламаний ніс. З чистої злоби він клацнув пальцями. Батрак відчайдушно завив.

– Помилуйте!

– Перед тим, як ми розлучимось, добрий чоловіче, – ввічливо сказав Еркісія, – чи не могли б ви сказати мені ім’я уповноваженої особи вашого ордену?

– Дан... Дан! Георг ДанДан!

– Дуже дякую, – глузливо вклонився іспанець. Тоді знову скочив на коня й поїхав до міста, залишивши селянина напризволяще.

Мабуть, не було такого поганого, щоб не вийшло на добре.

Повернувшись до замку, він вирішив, що треба поспішати. Бійка з хлопами змусила його зрозуміти, що чим довше він шпигуватиме, тим більше уваги приверне, а ось цього він і справді хотів уникнути. Не тільки для себе. Алергічні реакції тих, кого запитували про Коппенштайна, свідчили про те, що він не був першим, хто ним зацікавився, а у нього не було бажання завдавати теологу непотрібних клопотів. Тому, не вагаючись, він запитав про Георгія ДанДана серед єдиних людей у ​​місті, які були відносно прихильними до нього, тобто слуг у замку. Він не очікував, що це розслідування до чогось призведе, але, на свій подив, отримав таку кількість інформації, яка могла б паралізувати когось іншого: виявилося, що ДанДан був пройдисвітом, гультяєм, п’яницею і шахраєм, відомим у всьому місті, причетним до всіх дивовижних історії, в яких міг брати участь, як кримінальних, так і некримінальних. Ніхто не знав, як така людина стала повноважним представником монастиря, але всі, з ким розмовляв Еркісія, відгукувалися про нього з дивною сумішшю презирства й захоплення. Його подвиги мали майже містичний статус серед простих слуг, тим більше, що, незважаючи на постійне балансування на межі закону, цей ДанДан, очевидно, ніколи не дозволяв схопити себе за руку.

Еркісії знову пощастило: один із батраків у стайні відправив його до конкретного трактиру, де, можливо, він міг зустрітися з ДанДаном. Іспанець відправився туди без зволікання. Гейдельберг був маленьким і дуже тісним містом, тож прогулянка знову зайняла в нього лише кілька хвилин — і це було добре, бо почало темніти.

Трактир, який йому показали, знаходився біля мосту, в гіршій частині міста, де ніщо не освітлювало розлючені й спустошені вулиці. Заклад навіть не мав назви. Йому це не було потрібно, тому що не пропонував проживання; в меню була тільки пойло. Усі місцеві п’яниці та сумнівні хлопці знали, що саме тут вони отримають найгіршої якості, зате найдешевші пиво та вино в усьому місті. Розташовувалася пивна в невеличкій купецькій кам’яниці, на другому поверсі, бо на першому поверсі була майстерня з ремонту рибацьких сіток, через що вся будівля пропахла рибою. Коли Еркісія увійшов до харчевні, він одразу відчув себе не на своєму місці. Йому не були чужими соціальні ями, але ж не настільки.

Маленьке приміщення було заставлене столами та стільцями, усі вони були брудні й кульгаві. У кутку навпроти дверей був невеликий бар, за яким індивідуум з волоссям на всіх видимих ділянках тіла подавав пиво в глиняних кухлях. Смерділо потом, блювотою, лайном, капустою та згірклим маслом від світильників, які були єдиним освітленням у кімнаті. Клієнтура закладу справляла таке ж враження, як і сама пивна: вона була брудною, смердючою, її найкращі дні давно минули. Еркісія протиснувся між столами, викликаючи неабиякий фурор своїм чистим, охайним вбранням, і запитав господаря про повноважного представника, назвавши його ім’я. Без жодного слова той вказав на чоловіка, який сидів біля дверей над чаркою зі спиртним. Іспанець підійшов до нього.