Спостерігаючи за англійцями

Вечірки, клуби та агенції знайомств теж проходять по тесту САС, але є одне «але». Вони просідають по спільних інтересах. На перший погля, це може здатись дивним, адже усі відвідувачі мають спільну мету — знайти собі пару, але зізнатися у цьому — лячно, і на зачіпку до розмови вона не годиться. Англійці, навіть на зустрічах без романтичного контексту, схильні прикидатися, що вони зібралися не для того, щоб просто зібратися, їм потрібен якийсь псевдопривід, а в таких тонких та інтимних справах, як зустрічі з метою пошуку партнера — й поготів. Навіть коли ми йдемо на «побачення», то намагаємося не промовляти це слово. Чоловіки особливо комизяться через слово «зустрічатися» — воно враз робить процес офіційним та явним, а це для них надто бентежно. І надто серйозно. Нам не подобається, коли процес набирає загрозливо серйозних обертів: саме слово «побачення» вже, здається, суперечить духові правил гумору по-англійськи!

Ми й досі вбачаємо щось неприйнятне в «організованому звідництві». Усілякі зустрічі для самотніх та шлюбні агенції — це для нас щось неприродне, надто надумане, їм бракує спонтанності та невимушеності, без яких романтичні стосунки немислимі. Багато хто соромиться визнати, що звертається по допомогу до шлюбної агенції чи відвідує зустрічі для самотніх. Для них — це щось негідне і рівноцінне зізнанню у невдачах. Та правда в тім, що в організованому звідництві нема нічого ані негідного, ані неприродного. Впродовж всієї історії людства практикували організоване звідництво, а в деяких країнах й досі його практикують. Та англійці через зацикленість на приватності ще неохочіше за інших західних європейців зізнаються у доцільності такої практики.

Інтернет та ефект лімінальності

Кіберфлірт, певна річ, не витримує тесту на алкоголь (хоча до інтернетних романів варто б застосувати інші тести), але має дуже високі показники у соціалізації і непогані у спільних інтересах. У кіберсвіті, на відміну від «справжнього світу», цілком прийнятно, ба навіть дуже бажано, завести розмову із абсолютно незнайомою особою. А забезпечити спільні інтереси можна, приєднавшись до відповідного чату або обравши з бази даних шлюбної агенції партнера із схожими зацікавленнями. «Лімінальний ефект» кіберпростору з його протидією соромливості — це ідеальне поле для флірту для соціально незграбних англійців.

Флірт із люб’язності

Один із моїх інформаторів-англійців спостеріг цікаву штуку: «Ви можете платонічно фліртувати навіть з тими, хто в шлюбі чи в стосунках. Інколи флірту навіть чекають — ви ніби маєте виявляти зацікавлення, щоб не здатися грубим». Цей коментар відсилає нас до негласного правила, яке приписує особливу форму «безпечного», «рекреаційного» флірту, який я називаю «фліртом із люб’язності». Зазвичай його практикують чоловіки, які із ввічливості злегка заграють до жінок (певною мірою жінки теж так роблять, але трохи обережніше, оскільки чоловіки іноді неправильно інтерпретують сигнали). Флірт із люб’язності — звична річ по всій континентальній Європі, й Англія не є винятком. Однак, є декілька незначних нюансів: фліртуючи, англієць буде грайливо піджартовувати, а європеєць — говорити галантні компліменти. І обидва ці види — бентежать американців, які часто сприймають невинний флірт за чисту монету.

Принцип непевності

Навіть маючи щирий інтерес до жінки, англієць не виявлятиме почуття прямо і відкрито. Ми вже з’ясували, що англієць: а) не є вмілим залицяльником — він або скутий та «без’язикий», або ж грубий та брутальний; б) в цілому не дуже добре ладнає з концептом «зустрічатися». Визнати, що зустріч із жінкою є «побаченням» — це занадто прямолінійно, занадто офіційно, занадто просто і однозначно. Це така собі «гра у відкриту», якої обережні від природи англійці щосили намагаються уникати.

Навіть у приступі п’яного завзяття сповнений хмільної любовної жаги англієць навряд чи скаже слово «зустрічатись». Він замінить його на «трахатись» (чи ще якийсь синонім). Словозаміна може здатися дивною, адже «трахатись» — значно відвертіше поняття, аніж «зустрічатися». Логіка захмелілого чоловіка така: запропонувати жінці секс — це не так інтимно та незручно, як запросити її на вечерю.

В ідеалі англієць не хотів би взагалі вдаватись до конкретних запрошень — ані романтичних, ані товариських. Він би хотів досягти бажаної цілі декількома жартиками і хитромудрими маневрами, які, до речі, настільки хитрі, що їх годі зрозуміти. Принцип «непевності» має безліч переваг: англійцю не треба виявляти жодних емоцій; він не поспішає надто швидко вв’язуватися у щось, що можна охарактеризувати як «стосунки» (цього слова він боїться ще більше, ніж слова «побачення»); йому не треба ані робити, ані казати щось «сопливо-сльозливе», тож непохитна чоловіча гідність у безпеці; а понад все — не запитуючи прямо та недвозначно, він убезпечується від принизливої — такої ж прямої та недвозначної — відмови.