Спостерігаючи за англійцями

Різновиди розмов про гроші та Йоркширська інверсія

Табу на розмови про гроші — це винятково англійський поведінковий код, та не всі його дотримуються. Існують дуже різні варіації правила: англійцям з Півдня зазвичай важче даються розмови про гроші, аніж тим з Півночі, середні класи та верхи більше ніяковіють, аніж представники робочого класу. І, дійсно, в сім’ях середнього та вищого класів дітей вчать, що розмовляти про гроші — це «вульгарно» і «по-простацьки».

У діловому світі дотримання табу прямо пропорційно залежить від статусу: керівникам та представникам верхніх ешелонів бізнесової ієрархії, з якого б регіону вони не походили і до якого б класу не належали, важче даються розмови про гроші. Вихідці з робочого класу і англійці з Півночі не особливо страждають на цей недуг і не мають «природної» бентеги через гроші, принаймні на початках кар’єри, але як тільки вони починають підійматись по соціальній драбині, так одразу беруть за звичку ніяковіти та соромитись, жартувати вибачливо, зволікати і всіляко оминати тему грошей.

Одначе, в нас є цілий бастіон опору в Йоркширі — жителі цього графства пишаються своєю прямолінійністю, відкритістю та різкою манерою спілкування, особливо на теми, які манірним та лякливим англійцям з Півдня створюють чималі незручності, — зокрема на тему грошей. Ось приклад, який йоркширці люблять наводити, щоб проілюструвати свій стиль спілкування — ніяких дурниць, ніяких реверансів. Діалог між комівояжером та крамарем, обидвоє з Йоркширу:

Комівояжер (заходить до крамниці): «Owt?»

Крамар: «Nowt».[52]

Комівояжер йде геть.

Певна річ, це карикатура, і пересічний йоркширець навряд чи різкіший у спілкуванні за пересічного англійця з Півночі. Карикатура карикатурою, але чимало йоркширців так себе бачать і на вуха стають, щоб відповідати амплуа зухвальця. Гордовитий йоркширський бізнесмен не буде ходити околяса, не буде придумувати евфемізми і викручуватися, як це зазвичай роблять англійці, він із насолодою збоченця переступить через табу на розмови про гроші і спитає прямо, без жартів та преамбул: «Гаразд, і скільки мені це коштуватиме?».

Цей виняток, однак, не із категорії тих, що скасовують чи навіть підривають авторитет самого правила. Це зумисне театральне перекручування правила — і воно можливе тільки тоді, коли усі довкола визнають та дотримуються правила. Це всього лиш реверс монетки, а не інша монета. Грубуватим йоркширцям добре відомо, що вони перевертають все догори дриґом, і роблять вони це навмисно, навіть жартують із цього і пишаються статусом покручів та єретиків англійської культури. Деінде у світі в цьому б не побачили нічого особливого, в Англії ж з цього жартують і вважають відхиленням.

Класовість та рудиментарне правило про упередженість до торгівлі

Не захищаючи і тим паче не виправдовуючи заборони на розмови про гроші, слід сказати, що можливо існують історичні, а також «навколограматичні» передумови виникнення «грошового» табу. Я вже раніше згадувала, що нам досі псують життя відголоски упереджень до «торгівлі», успадковані з давніх часів, коли аристократи та землевласники — та, зрештою, й усі, хто хотів зажити слави джентльмена, — жили з оренди земель та нерухомості і не бралися до такої вульгарщини, як ремісництво та торгівля. Торгівля — це було для низів, а ті, хто нажив статків на комерції, мигцем купували собі маєток і намагалися замаскувати усі сліди «сумнівного минулого». Тобто упереджене ставлення до комерції побутувало не лише серед верхів, а й серед класових низів, які самі ж і були задіяні в торгівлі.

У кожному творі про Джейн Остін англійські школярі пишуть, що вона хоч і висміювала так злегка тогочасні снобські упередження стосовно комерції, та ніколи по-справжньому не намагалася їх спростувати. Школярам, проте, не розповідають, що відголоски, несвідомі проблиски тих снобських упереджень й досі живі — особливо у ставленні англійців до роботи і поведінки в діловій сфері. Процвітають ці упередження в середовищі аристократів та поміж верхівки поважного середнього класу («поважний» у старосвітському значенні: йдеться про традиційні шановані професії на зразок правників, медиків, церковників та військових), а також у колі інтелігенції та медійників.

У цьому середовищі зневага до «буржуа-бізнесменів» вкорінилася особливо глибоко, хоча, як на те пішло, то «торгашів» гноблять усі без винятку. Навіть марки автомобілів, які асоціюються із заможними бізнесменами (як от «Мерседес») та менеджерами з продажу (як-от «Мондео») викликають зневажливу посмішку в осіб із хитким соціальним становищем (незалежно від класової приналежності). Не забувайте також про ще один підвид торгашів — агентів із продажу нерухомості — яких ненавидять майже всі без винятків.