Таємниця забутої справи

— Тепер, коли Німеччина відмовилася від будь-яких претензій, все це втратило своє значення…

— Але грошики ви все-таки встигли одержати на свій берлінський рахунок! Братів Череп-Спиридович було за таке розстріляно, як за державну зраду.

— Цього ніхто не може довести.

— Вам пощастило, що Чека не добралася.

— Вона до всіх добиралася.

— Але справу не пізно відновити… Майте на увазі: раніше, ніж ви донесете, як тільки подумаєте про таке, — я вже знатиму. Хоч би куди побігли, все одно наштовхнетесь на мене чи на моїх друзів… І тоді сам бог вас не врятує…

* * *

Матросик зупинився, чиркнув запальничкою, і Ванда побачила простору, гарно умебльовану кімнату. У високій темряві губилася її стеля з білими амурами.

На мить стало страшно, мовби злодієм влізла в чужу квартиру. Матросик зрозумів її стан. Не гасячи запальнички, яка чаділа, наче смолоскип, рішучим рухом увіткнув багнет у м'яку низеньку канапу, показуючи дівчині, що все тут тепер належить не панам, а людям, і всім можна користуватися як завгодно.

Вона повірила, заспокоїлася, помітила на круглому столику срібну статуетку дискобола, який, замахнувшись, на мить застиг перед кидком. У мерехтливому світлі матроської запальнички він, здавалося, уже скидав із себе срібне оціпеніння і відпускав круглий диск у повітря. Ванда узяла статуетку, залюбувалася. Схотіла сховати собі гарну цяцьку, але матросик не дозволив.

— Тут, — пояснив він, — усе наше, навіть золото буржуйське, що у підвалі. Сам буржуй не має права його винести. Але брати додому — зась. Навіть тобі, люба…

Ванда розсердилася. Потім вони помирилися і посідали на канапі, сплівши руки.

Мокрий одяг став у кімнаті важким і нестерпно липким. Матросик тремтячими від нетерпіння руками скинув з дівчини пальтечко, потім розстебнув плаття…

Ванда щоночі приходила до свого коханого Арсена, вони знову і знову любилися у кімнаті, де стояла срібна статуетка дискобола, і нічого недосяжного для них не було ні в житті, ні у мріях!..

15

Професора Решетняка не просто було знайти. Кілька днів ганявся Коваль за ним, поки зміг поговорити по телефону. Член наукових товариств, викладач інституту і дослідник, Олексій Іванович Решетняк фізично не міг встигнути всюди, де його чекали, і всіляко уникав другорядних справ і зустрічей. Здебільшого це вирішував не сам він, а його дружина Клавдія Павлівна або навіть донька Надійка — молодий науковець.

У міській квартирі Решетняка паралельні телефони стояли у трьох кімнатах з чотирьох, і дзвоник одночасно лунав і у вітальні, і в кабінеті професора, і у спальні, а коли Надійка переносила апарат на довгому шнурі з вітальні до своєї кімнати, — то і там. Олексій Іванович майже ніколи не знімав трубки.

Спочатку брала її Клавдія Павлівна або Надійка, яка передавала естафету розмови матері. Та в свою чергу причіпливо розпитувала, хто та звідки, навіщо потрібен Олексій Іванович, і здебільшого казала, що вдома його немає і невідомо, коли прийде, — десь в інституті, в лабораторії, або на сортодільниці, в полі.

Звичка ця повелася здавна. Колись Решетняк протестував проти надмірної опіки, та Клавдія Павлівна зуміла довести чоловікові, що тільки так можна оберегти його від розбазарювання дорогого часу і від усякого глупства. Останні слова професорова вимовляла особливо значуще, і Решетняк здавався на милість переможця.

Раніше Олексій Іванович, попри слушні міркування дружини, все ж брав трубку домашнього телефону, доки якась екзальтована студентка не проголосила на три апарати, що вона, як і всі дівчата їхнього курсу, закохана у професора Решетняка. З того часу Олексій Іванович не наважувався протестувати проти контролю дружини і навіки втратив право підходити до телефону.

Ковалю довелося відрекомендуватися Клавдії Павлівні. Спочатку вона не повірила: яка може бути справа у міліції до вченого Решетняка?!

Підполковник нагадав, що свою трудову діяльність доктор наук починав з міліції, натякнув, що йдеться про справи давні і що він сподівається на допомогу шановної Клавдії Павлівни. Решетняк спитала, чи не зможе вона замінити Олексія Івановича, у якого не тільки роботи по горло, а й хворе серце і якого треба берегти. Коваль запевнив, що розмова не буде неприємною, просто невеличка консультація про минулі часи, а щодо заміни, то він має зустрітися з Клавдією Павлівною, але окремо і трохи згодом.

Заінтригована і дещо схвильована професорова покликала чоловіка до телефону і, взявши трубку в другій кімнаті, почула, як підполковник Коваль умовився зустрітися з ним на дослідній станції.

… Клавдія Павлівна попереджала Коваля про хворе серце професора, але він розумів, що вона перебільшує. Переступивши поріг дослідної станції, підполковник почув громохкий командирський голос, що долітав з глибини будинку. Пробираючись через безлюдні кімнати, захаращені мішками з насінням, шафами із зразками бобових, жита і пшениці, які не тулилися, як належить, до стін, а були висунуті вперед, закриваючи прохід, він зрештою дістався до дверей, оббитих чорним запиленим дерматином.