Таємниця забутої справи

«Укрдержтеатр — «Гайдамаки». «Новий театр» — «Поташ і перламутр». Кіно:

«Ампір» — німецький фільм «Стрибок смерті». «Мішель» — «Трагедія кохання». Друга і остання серія. За участю Міа-Май та В. Гайдарова.

«Міньйон» — «Діамантовий корабель». «Маяк» — «Пригоди Фортуната»…

Двері кімнатки поторгали. На відміну від товстих надвірних стін, двері, як і перегородка, були зроблені з пофарбованого дикту, і вони затремтіли зараз від поштовхів, як листок од вітру.

До Клави долетів гучний голос Мадам. Пісня за стіною стихла.

— Я відчиняю! — підхопилася і скинула гачок дверей.

Ледве протискаючись, до кімнатки впливла господиня. Вона мовчки оглянула Клаву, яка ще не встигла сховатися під ковдру, і, певно, худорлявенька, струнка постать сподобалася їй, бо товстий шар пудри на щоках ворухнувся і яскраво-червоні губи розтяглися у посмішці…

— Як спалося?

— Спасибі.

— У тебе припухлі очі, дитино моя, — промовила Мадам. — Вмийся холодною водою, ї до вечора стухне… Припухлі очі спотворюють навіть найкрасивішу жінку.

Мадам пильно оглянула кімнату і сіла на край стільця під стінкою. Клава укрилася і мовчки чекала, що скаже хазяйка. Та витягла руку з-під білої пухнастої шалі — у жмені загорнуті в сірий папір цукерки, які виготовляли з перепаленого цукру кустарі-кондитери.

Повагавшись, хазяйка простягла цукерку Клаві. Та взяла, але їсти не стала, поклала біля себе на постелі.

— Чого плакала? — суворо спитала Мадам, і її світлі безбарвні очі стали гострі, як цвяшки.

Клава мовчала.

— Я не хотіла б, щоби в моєму домі були заплакані жінки. Мужчини люблять веселих. А плачуть тепер тільки голодні. Я погано тебе годую?

Клава заперечливо похитала головою.

— Тепер тисячі людей голодують… І дорослі, і діти.

Мадам зробила паузу. — Ти хочеш опинитися серед них? Ти вже забула, як умирала, коли Семен Харитонович привів тебе?

Клава здригнулася.

— Так, так… Саме він. Забула, невдячна, хто врятував тебе! Мусиш вічно молитися на нього. — Мадам переклала цукерки з правої руки в ліву і перехрестилася. — А ти як поводишся? — суворо закінчила.

Тепер Клава зрозуміла причину відвідин.

— На перший раз вважатиму, що ти не вийшла на роботу, і сьогодні не годуватиму. Але якщо повториться…

Клава знала, що Мадам має досвід, як розправлятися із своїми рабинями. Зразу після революції вона притихла, закрила свій «будинок», але з початком непу знову взялася за своє. За допомогою колишнього «клієнта», а нині компаньйона, Семена Могилянського, відкрила «мебльовані кімнати», як дозволений приватний заклад готельного типу. А що робилося по різних таких закладах, влада не завжди знала. У її представників, по горло зайнятих боротьбою з бандами, голодом, розрухою, не до всього доходили руки. До того ж Могилянський запевнив Мадам, що має зв'язки у міліції, отже, ніхто її не потурбує.

Й справді не турбували. «Живого товару» у голодному місті було скільки завгодно, і Мадам, побоюючись широко розгорнути свою діяльність, узяла для початку трьох гарненьких дівчат, а недавно Семен Харитонович привів Клаву, заявивши, що має на неї свої плани…

Вчора він знову прийшов, і Клава тремтіла від огиди, коли торкався своїми короткими і рухливими, наче ящірки, пальцями. Не підпускаючи до себе, зрештою вкусила його за руку…

— Я дивуюсь його терпеливості! — вичитувала Мадам. — Міг убити тебе, і ніхто не довідався б, — додала вона й підвелася з стільця. — Коли прийде, не смій огризатися!

— Ні, ні! — схопилася з ліжка Клава. — Я не пущу його! Нізащо. Кого хочете. Я згодна. Тільки не його!

Вона стояла босоніж на холодній підлозі у коротенькій спідній сорочці і вся тремтіла від нервового збудження.

— Ідіотка! — просичала Мадам. — Посмій мені! Відразу опинишся на вулиці!..

Тепер вона не випливла з кімнати, а ніби випала і так хряпнула дверима, що вони ледь не вискочили з пазів…

* * *

Він таки прийшов цієї ночі. Разом із Мадам. Поставив пляшку вина на столик, розгорнув папір, у якому були два тістечка, і сів на стілець. На руці в нього, там, де вчора куснула Клава, розпливлася коричнева пляма від йоду.

Мадам, як могла добродушно, всміхнулася до Клави:

— Якщо ти голодна… Я не годувала її сьогодні, Семене Харитоновичу, — пояснила Могилянському, — за вчорашній неінтелігентний вчинок… Якщо хочеш, я скажу, щоб принесли сюди вечерю…

Клава мовчала, відчуваючи, що її знову починає тіпати.

— Що ви! — обурився Могилянський. — Як можна! Принесіть, що є найкраще. Що ти хочеш з'їсти?

Мадам почекала ще трохи і вийшла.

— Звичайно, ти винна. Ти мене дуже скривдила. Але не годувати, це вже свинство!..