Таємниця забутої справи

Решетняк не звернув уваги на її інтонацію.

«Так, так. Значить, нічого особливого не сказав?»

«Ні».

«І ви пішли відразу до своєї спальні? Чи заходили іще кудись?»

«До спальні».

«Де в цей час була ваша мачуха?» «Мабуть, у їхній спальні». «А братик?»

«Він боїться спати один, Єфросинія Іванівна бере його до себе».

«Ви не чули якого-небудь шуму в особняку або у дворі, коли лежали в постелі?» «Крім бурі, нічого». «Відразу заснули?»

«Може, за півгодини. Лежала і прислухалася, як завивав вітер, як дрижать шибки під ударами дощу і мокрого снігу». «І не прокидалися серед ночі?»

Клава пополотніла.

«Мене розбудили і витягли з постелі ваші грубіяни», — ! ледве повертаючи язиком, відповіла.

У молодого інспектора було завидне терпіння. «… А перед тим, як ми прийшли?» «Я сплю одягнена. Угрілася і міцно заснула…» Так допитував її Решетняк.

А тепер, сама не знаючи кому, хвилюючись, чекала його, свого ворога, одного з тих, хто перевернув життя і зробив її нещасною. Його не було.

Надійшов вечір. Сутінки заповзли у комірчину, вкрили Клаву, яка лежала на постелі з розплющеними очима, немов ковдрою. Потім зовсім споночіло. Решетняка не було, і Клава заснула, подумавши, що він повернеться завтра.

Вночі їй далі снився допит.

«Ваша спальня далеко від контори банку і сховища? Покажіть ось на схемі», — питав інспектор Решетняк.

«Між нашою квартирою і банком груба залізна сітка, яка вдень розсовується, а на ніч замикається на ключ…»

«І тієї ночі була замкнена?»

«Мене це не цікавило».

«А хто звичайно замикав сітку?»

«Мабуть, батько. Хто ж іще!..»

«А до націоналізації?»

«Не знаю. Тоді було багато службовців, але батькові справи мене не обходили…»

Клава намагалася триматися спокійно, хоч всередині її бив дріж. Закинута серед ночі в холодну камеру, вона і на хвильку не заплющила очей. При самій тільки думці, що доведеться пережити ще одну, а може, й не одну таку ніч, починало тіпати, і вона з острахом дивилася на суворого інспектора. Коли Решетняк замовк і, стягнувши брови на переніссі, втупився у неї, опустила погляд і наважилася спитати:

«А батько мій тут?.. А братик? Він же зовсім дитина!»

«Братик ваш дома. За ним доглянуть. Мачуха у нас. Хочете побачитись з нею?»

Клава похитала головою: «Я питаю про батька! Де він?»

«Про це ми хотіли у вас довідатися». Вона мовчала.

«Ваш батько ворог революційного пролетаріату і трудового селянства. Разом з невідомими бандитами він пограбував довірений йому банк, забрав добро, що належить народу, — раптом вибухнув інспектор розшуку. — І втік, покинувши напризволяще власних дітей… Але рука червоного правосуддя…»

«Ні, ні! — закричала Клава, не дослухавши. — Неправда!»

Більше нічого вона не пам'ятає. Коли опритомніла, побачила, що в кімнаті з'явилося ще кілька міліціонерів. Решетняк стояв над нею з кухлем води.

«Додому дійдете чи відвезти?»

«Дійде… — почула над головою чийсь інший голос. — Не розводь з нею, Олексо, буржуйських антимоній». Вона вчепилася за стіл і підвелася. «Де батько?»

Решетняк поставив кухоль на підвіконня, розвів руками: «Шукаємо. Ви можете нам допомогти. Так, так… Все, що почуєте, довідаєтесь про пограбування банку, — розкажете. Прийдете сюди, спитаєте мене, Решетняка. Ясно?»

Вона кивнула і — де взялися сили — мало не бігом вискочила у двері, на вулицю.

* * *

Прокинулась Клава під ранок від настирного стукоту в шибку. Підхопилася і кинулась у сіни. Серце мало не вискочило з грудей. Навіть не запитала: «Хто?» — відчинила двері.

На порозі стояли якісь люди, обвішані кулеметними стрічками, підтримували під руки Олексія. Вони присвічували ліхтарем, і Клава побачила, що одна нога інспектора була без чобота, обгорнута подертою сорочкою. Нічого не питаючи, кинулась назад у кімнату, зірвала з постелі ковдру. Товариші допомогли Решетняку скинути шинель і опуститися на ліжко.

— Лежи, Олексію, — сказав один з них. — Приведемо тобі лікаря. А поки що — спокій і спокій…

Коли незнайомі пішли, Клава запалила недогарок і глянула на Решетняка. Інспектор, блідий, з глибокими тінями під очима, намагався посміхнутися. У миготливому світлі недогарка обличчя здавалося загостреним, як у мертвого. Погляд дівчини ковзнув униз, і вона побачила на туго затягненій полотнині чорну пляму.

— Що з вами? — пошепки запитала.

— Нічого страшного, — так само тихо відповів Решетняк. — Пити хочу…

Клава кинулася до відра, набрала повний кухоль і, розбризкуючи воду, піднесла Решетняку. Але той тільки поворушив пальцями правиці.

Клава підвела йому голову і обережно напоїла. Немов крилом майнуло перед очима минуле: смерть матері, хворий братик, біля якого вона сиділа дні і ночі. Тепер таким безпорадним здавався їй Решетняк. Зашпори знову вп'ялися в серце — згадала не тільки братика, але й свого юнкера Антона, і раптом гірко розплакалась.

Вона плакала дедалі дужче. Ридаючи, сповзла на підлогу.

Решетняк не знав, як припинити цю істерику.

Нарешті вона виплакалася і, зарюмана, сіла на підлозі.

— Ну що з тобою, Клаво?! — спромігся промовити Решетняк. — Заспокойся. Все пройде, через день-два знову стрибатиму…