Трагедія в трьох діях

– Таця з келихами стояла отут, сер. Сер Чарльз, змішавши все і збивши, налив коктейлі в келихи. Потім я взяла тацю й понесла гостям.

– А на тій таці були всі приготовані келихи?

– Сер Чарльз дав один міс Літтон-Ґор, сер, – він тоді саме говорив із нею – і взяв один собі. А містер Саттертвейт, – вона на мить перевела на нього погляд, – підійшов і взяв один для леді, здається, для міс Віллз.

– Саме так, – підтвердив той.

– Інші розносила я. Здається, всі гості взяли собі по келиху, крім сера Бартолом’ю.

– А чи не могли б ви зробити нам велику послугу, Темпл, і повторити, як усе було? Розкладімо тут подушки, ніби це люди. Пам’ятаю, я стояв отут – міс Саткліфф була там.

З підказками містера Саттертвейта сцену вдалося відтворити. Містер Саттертвейт був спостережливим. Він дуже добре пам’ятав, хто де сидів чи стояв. Потім Темпл почала обходити людей. Вони з’ясували, що покоївка почала з місіс Дейкез, потім підійшла до міс Саткліфф та Еркюля Пуаро, а потім до містера Беббінґтона, леді Мері та містера Саттертвейта, які сиділи разом. Він теж пам’ятав, що саме так усе й було. Зрештою Темпл відпустили.

– Пф! – вигукнув Пуаро. – Нічого не розумію. Темпл останньою мала справу з коктейлями, але в неї не було шансу щось туди підмішати, та і, як я вже казав, неможливо втелющити людині конкретний келих.

– Люди зазвичай беруть найближчий, – зауважив сер Чарльз.

– Можливо, це могло б спрацювати, якби людині запропонували взяти коктейль першою, але й це надто непевно. Келихи стоять надто близько. Не можна сказати, що один набагато ближчий за інший. Ні, ні, такий ненадійний метод не можна було використовувати. Скажіть мені, містере Саттертвейте, а містер Беббінґтон ставив свій коктейль чи весь час тримав у руці?

– Він ставив його на стіл.

– А хтось підходив до столу після того, як він це зробив?

– Ні, я сидів найближче до нього, і запевняю вас, що нічого йому не підмішував і не підмішував би, навіть якби міг зробити це непомітно.

Містер Саттертвейт говорив досить сухо. Пуаро поквапився перепросити.

– Ні, що ви. Я вас не звинувачую – quelle idée![16] Я просто перевіряю факти. Аналіз показав, що в коктейлі нічого не було, – тепер здається, що там нічого й не могло бути. Обидві перевірки дали однаковий результат.

Але містер Беббінґтон не їв і не пив нічого іншого, а якщо його отруїли нікотином, то смерть мала настати дуже швидко. Бачите, куди це нас веде?

– Нікуди, чорт забирай, – вигукнув сер Чарльз.

– Я б так не сказав, ні, я б так не сказав. Це веде нас до дуже страшної ідеї – яка, я сподіваюся, виявиться хибною. Ні-ні, звісно, це не правда – це доводить смерть сера Бартолом’ю… А все ж…

Він насупився, замислився. Інші з цікавістю спостерігали за ним. Він підвів очі.

– Ви ж розумієте, куди я хилю? Місіс Беббінґтон не була в Мелфортському абатстві, тому з неї можна зняти підозри.

– Місіс Беббінґтон – але ніхто й не думав її підозрювати.

Пуаро поблажливо усміхнувся.

– Ні? Цікаво. Ця ідея одразу спала мені на думку – але тільки спочатку. Якщо бідного джентльмена отруїли не коктейлем, тоді його отруїли за кілька хвилин до виходу з дому. Як це могли зробити? Пігулкою? Можливо, щось від розладу шлунку. А в такому разі хто міг це зробити? Тільки дружина. І в кого міг бути мотив, про який більше ніхто не знає? Знову, тільки у дружини.

– Але вони були такі віддані одне одному, – обурливо вигукнула Еґґ. – Ви, певно, не розумієте.

Детектив лагідно їй усміхнувся.

– Я не сперечаюся. Це важливо. Але вам про це відомо, а мені ні. Я бачу факти неупереджено. І дозвольте мені сказати, мадемуазель, – в моєму порт-фоліо всього п’ять випадків, коли жінку вбивав відданий чоловік, і двадцять два випадки, коли чоловіків убивали віддані жінки. Les femmes[17], очевидно, краще вміють вдавати.

– Я думаю, ви справжній монстр, – мовила Еґґ. – Я знаю, що Беббінґтони не такі. Це просто жахливо!

– Вбивство – ось що жахливо, мадемуазель, – сказав Пуаро, і голос його раптом прозвучав жорсткіше.

Потім, уже м’якіше, він додав:

– Але, як людина, що бачить голі факти, я погоджуся, що місіс Беббінгґтон не робила цього. Адже в Мелфортському абатстві її не було. Ні, як уже сказав сер Чарльз, це зробила людина, яка була на обох прийомах – одна з семи із вашого списку.

Запала тиша.

– І що б ви порадили нам робити? – запитав Саттертвейт.

– Не сумніваюся, що у вас уже є власний план, – промовив Пуаро.

Сер Чарльз прокашлявся.

– Нам здалося, що тут спрацює тільки вилучення, – сказав він. – Я збирався поговорити з усіма підозрюваними зі списку, вважаючи їх винними, поки вони не доведуть протилежного. Тобто пропоную виходити з того, що між убивцею та містером Беббінґтоном був зв’язок, і ми маємо застосувати всю свою винахідливість, щоб його знайти. Якщо ми не знаходимо зв’язку, ми переходимо до наступного підозрюваного.

– Це хороший підхід, – схвально відгукнувся детектив. – А які методи ви будете застосовувати?

– Цього ми ще не встигли обговорити. Ми будемо раді дослухатися до ваших порад, мсьє Пуаро. Можливо, ви…

Той виставив долоню.