Читаем Українська байка полностью

Українська байка

Борис Дмитриевич Гринченко , Иван Григорьевич Верхратский , Левко Иванович Боровиковский , Маркиан Семёнович Шашкевич , Пётр Петрович Гулак-Артемовский

Працюй, небог, роби, не гайся — літо в полі, То матимеш всього доволі!Колись один заможний селянинПочув смертельную хворобу.Кликнув своїх синівБез свідків, їм казав:— Держіть свою худобу,Що довелась мені в наслідство од дідів!Бо на однім з ланів, не тямлю на которім, Захован сутий скарб. Всяк зна — робить не сором.Дак лихо! Щось не всяк буває праці рад, Не хоче рук додать.Кажу, ви не губіть охоти:Всю землю зворушіть, То візьмете і клад, Кажу, працюйте в поті!Чи вітер вчав зривать листи з дерев’я жовті, Хапайтеся за плуг.Везді, во всіх кутках, Де є, переоріте,Нігде огріхів не пустіть.Кажу... — І згаснув дух. Сини, сховавши батька, Взялись копать, орать,Не жалуючи праць, ні статка.Що ж? Грошей не знайшли; зате ж на прийшле літоТаке родило жито,Що тісно на току скирти вставлять. Отець синам хотів у вічі доказать,Що праця — певний клад.

ДВІ КУХВИ

Дві кухви їхали: одна важка, з вином, Тяглася нищечком поважно, Друга повз ней шляхомПуста гуде, несеться вскач одважно.Од неї грюк і грім,І в’ється пиль, як дим.Хто встріне, од неї, злякавшися, втікає, Почув її здалека грюк.Що ж? Кухва ся здає хоч дуже товстий гук, Дак же користі — ні, не те, що повна має. Отеж, хто тільки й ма свої діла в устах,У того, далебі, — головонька пуста.Розумний чоловік собой не бришка, А тішиться чужою річчю знишка.Чи скаже, розсудив, з повагою словце, Утішить серце й глузд, як добрее винце.

ПРАЦЬОВИТИЙ ВЕДМІДЬ

Якось один Ведмідь,Який мав силу й глузд ведмежі, Побачив, що його сусід,Мугир, на верстаці край хижіЗ повагою обіддя гнув, І чув,Що сим щоденний хліб з сім’єю заробляє. Розміркував, що й він здорові лапи має,Й собі вчав гнути ліс; Озвався грюк по гаю,Все нівець: ясен, клен, дубина, верболіз, — Далеко чуть було його роботу!Бак Мишка хоч робив в охоту, Дерев попсув цілісіньку гряду,Да щось не до ладу; Потилицю скребе і диба до сусіда.— Порадь, — вклонившися, проха, — що це за біда,Таки ж, здається, й я трощити вмію ліс, А не зігну й ’дного обіддяДо коліс!— Бач, дурню, слухай що: як до якого ділаБез глузду — ні до чого сила, — Казав йому сусід. —А треба розумінняДа з працею терпіння; З сим матимеш дохід.