Unknown

Влітку 1943 року стихли крики палаючих людей. В усьому гетто залишився цілим тільки один будинок, на розі вулиць Локетка та Під Дубом. У ньому забарикаду­валися чоловік 200, тих, що вирішили дорого продати своє життя. Вони мали кілька гвинтівок і стільки ж заіржа-

ВІЛИХ пістолетів, проте гомін пальби лупав над містом зранку до вечора. Чоловік 20 гітлерівців лежало з про- стреленими головами на брукові, коли останній хоробрий пустив у своє серце останню кулю.

Земля Львова просякла кров’ю сотень тисяч замордо­ваних. Змішалася в її надрах кров єврейська з кров’ю українською і польською і об’єднала три народи братер­ством спільного мучеництва і спільної невгасимої нена­висті до німецьких убивць.

Гітлерівські кати замучили єврейку, яка була остан­ньою арфісткою Львова, їм здавалося, що після цього в місті музики назавжди замовкне пісня.

Вони і на цей раз помилились. Осиротілу арфу підпь муть інші руки і її струни знову зарокочуть. Це буде ра­дісна пісня перемоги, пісня дітей країни, де нема пі ел­ліна, ні іудея і де найвищим законом є благо і гідність людини.

СПОГАДИ

Па початку травня 1936 року одна з львівських газет писала:

«Цьогорічна першотравнева демонстрація була чимось таким, чого Львів ніколи не переживав. 60 тисяч чоло­вік — робітників і інтелігенції, тобто половина населення міста, пройшли вулицями міста з прапорами кольору кро­ві і піснями про день розплати».

Це було через 15 років після кривавих квітневих по­дій, коли на вулицях Львова героїчною смертю від куль польської поліції загинуло більш як 100 учасників похо­ронної процесії, що йшла за труною забитого поліцією без­робітного *. Це було тоді, коли ще не висохла кров на львівському бруку і залишки барикад свідчили про те, що тут люди вмирали так, як вмирали колись паризькі комунари. Ця першотравнева демонстрація була демон­страцією усієї львівської громадськості, славної громад- ськості, яка, може, і не розуміла тоді як слід, та серцем відчувала, що так далі бути не може, що всі мають од­ного спільного, невблаганного, смертельного ворога — фашизм, з яким можна розмовляти лише однією мовою — мовою гвинтівок і гармат.

Так само ніколи не забудуть робітники Львова і 1-го Травня 1938 року, коли велика демонстрація проходила з червоним прапором повз костьол св. Магдалени, з-за кос­тьольного паркана полетіли на голови робітників білі паке­ти! Почулися вибухи, крики і зойки поранених. Це фашист­ська зграя під охороною польської поліції готувалася до днів, що мали прийти і розпеченим залізом випали­ти з пам’яті й сердець трудящих першотравневе свято.

Надійшли роки фашистської окупації. Франки, вехте- ри, бауери, вільдхаузери вже у перший день свого пану­вання поклали хрест на все, що було святим для робітни­

чого класу. Говорили вони, що німецький солдат раз і па- завжди втоптав у болото червоний прапор революції.

І вони не лише говорили, ці вбивці пролили у Львові СТІЛЬКИ нашої крові, що здавалося: потоне в ній гідність людини і її любов до правди і свободи. Підіть на площу Сольських і подивіться на стіну театрального магазину, ри побачите там сліди багатьох куль. Тут німці на очах мешканців Львова розстрілювали своїх в’язнів. їх перед­смертного крику ніхто не почув, вуста в’язнів були заліп­лені гіпсом.

Німці розстрілювали десятки, сотні тисяч людей, але вбити народ вони не могли. Львів чекав і, чекаючи, бо­ровся. Спогад про Перше травня жив у серцях людей, наказував їм ще сильніше битися у грудях, запалював віру в майбутнє визволення.

27 липня минулого року разом з гуркотом радянської артилерії повернулася до Львова свобода, над містом за­майорів червоний прапор, той самий, який впродовж 40 літ щороку линув на чолі першотравневих походів. Але цього разу це був прапор перемоги, прапор великої армії-визволительки, армії-месниці.

Завдяки їй Львів став навіки українським, навіки ра­дянським.

Сьогодні, в день 1 травня 1945 року, наша армія гро­мить рештки ворога на руїнах проклятого Берліна.

Пробила остання година фашистської Німеччини. Віль­ний радянський Львів вперше за три роки знову вийде на першотравневу демонстрацію, яка цього разу буде ве­ликою демонстрацією торжества нашої справедливої спра­ви, за яку з таким героїзмом ішли на муки й смерть наші кращі з кращих. їхня кров не була пролита даремно, і сьогодні, коли міста нашого краю гарматними залпами салютують переможним воїнам Червоної Армії, згадаймо і тих воїнів великої армії свободи, які в часи шаленого фашистського терору безстрашно боролися за те, щоб свя­то 1 Травня було таким, яким воно є тепер, святом віль­них людей на вільній землі, святом найбільшої і най­більш радісної в історії людства перемоги.

ТОРЖЕСТВО ЧЕСЬКОГО

НАРОДУ

(Від спеціального кореспондента «Радянської України»)

«ВІТАЄМО ВАС У ПРАЗІ!»