Unknown

Люди вийшли на трамвайні колії, і 45 кілометрів шляху було підготовлено до експлуатації. 40 поїздів го­тові виїхати по чотирьох маршрутах. їх підготували слю­сарі тов. Якубовича, бригада якого вперше після трьох років неволі знову дістала звання ударної.

Щоденно 75 підприємств живляться газом з газового заводу. І в цю велику перемогу вклали свою працю тес­ляр Фрихов, токар Лоначек, каменяр Кам’янецький. За­вершено відбудову нафтоперегонного заводу, і вперше ро­бітники заводу сказали:

— Ми викопали соціалістичне зобов’язання.

Нові слова, нові явища в житті людей, яким віднині жити тільки по-радянському!

Не думали робітники електролампового заводу, що їм ще доведеться бачити колись свій завод відновленим, бо такого там накоїли німці, що ніхто, здавалося, вже не міг дати справі лад. Та прийшла Радянська влада. Вона сказала, що треба відновити електроламповий завод. І на 10 днів раніше строку (у Львові вже теж знають, що Червона Армія багато виграє, коли щось в тилу робиться до строку) змонтували з некомплектного устаткування шість машин для електролампового виробництва, і брига­да в складі Гриндовського, Філіна, Пшешляка, ІПаби- стого виробила 1100 ламп.

Львів’яни теж були учасниками переджовтневого со­ціалістичного змагання. На підприємствах відбувалися збори, на яких люди брали на себе зобов’язання. Урочи­стість і піднесення, з яким все це робилося, визначалися тим, що львів’яни знали про те, що такі ж зобов’язання

_Лепуть і ^в Москві, і в Донбасі, і па Уралі, і що вони — ьвів’яни — віднині відповідають за свою працю перед БатьківЩ^ИН0Ю так само, як і донбасівці, як і москвичі, як і УРАЛЬЦІ, бо одна у них Батьківщина — Радянський Сок)з. Ця Батьківщина прислала їм допомогу і принесла волю. Ця Батьківщина кличе їх тепер загоїти рани Львова.

6 ще підлота, що не дає визволеній землі на повні груди дихнути повітрям. Це ті, хто не може примиритися з тим, що львів’янин на запитання про те, чи щасливий він, відповідає: «Так, щасливий, бо віднині в місті моя влада, віднині я тут господар!».

І тому представник робітничої делегації, що прийшла вітати нараду селян, гнівно піднімає догори руки і виго­лошує;

— Головне — всією громадою взятися і нещадною міт­лою вимести з нашої радянської Львівщини смердюче сміття, цей німецький гній, що залишився після фаши­стів — різні банди українсько-німецьких націоналістів. В нас сила, в нас влада, і ми не будемо терпіти цей фа­шистський гній на своїй землі. Одним кулаком по них вдаримо і розчавимо їх!

Селяни відповіли на слова робітника овацією.

РАДІСТЬ ВАША І НАША

Варшава — вільна, па мурах Ченстохова червоним, малиновим і білим розквітли прапори перемоги.

Німці зазнали нищівного удару. Армії трьох марша­лів після короткого, запеклого штурму зламали укріплен­ня ворога, щоб у величному пориві рушити вперед, на Захід, до остаточної перемоги. Темп їх маршу — небува­лий в історії воєн. Минуло всього чотири дні від почат­ку генерального наступу, а вже Червона Армія біля Віс- ли — біля Сілезії — на півдні, біля Східної Пруссії — на півночі.

Здавалось німцям, що згарища Варшави будуть моги­лою польського народу, що ніколи вже не встане він з-під їх нищівного тягаря.

А Польща встає. Польща 1945 року, нова Польща, про яку раніше можна було тільки мріяти, для неї страж­дати й гинути.

Сьогодні польський воїн, вступаючи Груєцьким шосе до серця свого краю, здійснює не тільки свій сон про шпаги, але й про польську землю для польського селянина, поль­ську свободу для польського народу — і про державну могутність.

Переможний визвольний похід Червоної Армії через польські землі па захід залишиться назавжди в пам’яті майбутніх поколінь польського народу. В пам’яті і в сер­ці.

Ураганний вогонь радянських батарей над Віслою спо­вістив не тільки про початок останнього етапу визволення Польщі. Навіть найбільш глухих він переконав мовою ве­ликої правди, що народ Леніна, народ захисників Сталіп- града вирішує сьогодні долю людства, його майбутнє і його щастя. І вирішить для щастя усіх уярмлених народів, що прагнуть свободи, як повітря.

в результаті підлої політики упирів шляхетчини чу­дова Варшава лежить сьогодні в руїнах. Збудуєте її, по- дяки, вдруге, і буде вона ще прекрасніша. Якщо бракува­тиме вам сили, допоможемо вам, як допомогли учора, як допомагаємо сьогодні.

Присягаємо вам: Варшава не загинула, Варшава вста­не з руїн- Вільна Варшава — гордість ваша і наша. Хай живе Варшава!

ЛЮДИ ЛЬВІВСЬКОГО ГЕТТО

Над далекою Волгою в евакуації мене запитували кия­ни, харків’яни й москвичі:

— Що з Мюнцером?

Я їм нічого не міг відповісти. І тільки повернувшись у визволений Львів, я їм можу сказати: Мюнцера немає більше серед нас.

Цей маленький горбатий єврей з фантастичною чупри­ною був гордістю Львова. І не тільки Львова — всієї на­шої країни. Коли Мюнцер сідав за рояль, і його руки зливалися з клавіатурою, у вашому серці воскресали Бах і Бетховен, Шопен і Ліст, і ви ставали віч-на-віч з без­смертям.