Unknown

^F — Знаю. Проти 300 наших бомбардувальників німці кинули 3000 своїх. Але чому так сталося? Ми, поляки, трохи запізно розкусили цей горіх. Літаків у нас не було, танків не було, гармат — як кіт наплакав. Зате поміщи­ків хоч одбавляй. І, зважте, поміщиків дуже оригіналь­них: вони не хотіли платити податків. Ці податки пла­тила за них держава у вигляді довгострокових позик, яких, до речі, ніхто не повертав.

Ми чванилися сілезькою промисловістю, а вся вона була фактично в німецьких руках. Польські директори були лише «солом’яними людьми», статистами, які брали гроші і мовчали. І не тільки вони мовчали. Майже всі міністри мали в своїх сейфах пакети акцій сілезьких то­вариств. Рука руку мила — нашою кров’ю.

Машина на Т.! — чуємо голос регулювальника.

Продовжуємо розмову на «студебеккері», вмостившись сяк-так на баках з бензином. Машина мчить на повний хід, липнева спека залишається позаду, па КПП.

— Скоро будете в Варшаві.

Поручник щодо цього не має найменшого сумніву.

Поручник хвилину мовчить.

— Варшава вся в могильних хрестах. Але ті, що по­лягли, залишили нам щось більше ніж хрести: волю збу­дувати іншу, кращу Польщу. Хай собі наш селянин оре землю на свій лад, однак польська земля мусить нале­жати йому, і тільки йому. Хай собі наші люди молять­ся яким завгодно богам, але певне одно: вони вже ніколи не молитимуться богам фінансового капіталу...

Машина уповільнює хід, обминаємо роту автомат­ників.

— А якщо знайдуться такі, що думають інакше? Поручник кивнув головою на солдатів.

. — Серед них таких не знайдете. А це — найважли­віше...

. Раптом несподіванка. З-поміж баків вилазить великий сірий кіт. Звідки він узявся, хто його знає.

— Маскота! — кричить молодий русявий зв’язківець.

Кіт вилазить на коліна поручника, він фамільярно третцся об пряжку пояса.

— Якщо в моїй варшавській квартирі нічого вже во знайду,—сміється поручник,—то це буде мій новий ін­вентар номер перший...

Через кілька хвилин поручник зупиняє машину.

— Ну, я дома. До побачення над Віслою!

— До побачення над Одером!..

СОЛДАТИ ДВОХ АРМІЙ

Подвір’я велетенської казарми почорніло від людей у цивільному. День у день прибувають тисячі ново­бранців.

По шосе з піснею: «Воєнно, воєнко, цужесь ти за пані...» проходить батальйон піхоти. На солдатах, новень­кі мундири, вони одержали їх всього два тижні тому.

Батальйон повертає в ліс. На широкій галявині жов­тіють свіжо вириті окопи. Під узліссям застигли вайлува­ті корпуси танків, перед ними гріються на сонці червоно- армійці. їх чоловік тридцять.

Керуючий заняттями офіцер говорить:

— Танкова атака вимагає сильних нервів, а в ново­бранців нерви поки що не завжди витримують. Тому ми вирішили дати їм сьогодні образну лекцію...

Червоноармійці підводяться і займають місця в око­пах. Танки відриваються від темної стіни лісу, вони з зростаючою швидкістю котяться на окопи. Ось уже один з них заколивався, потім скажено завертівся на місці, збиваючи гору пилюки.

Минає п’ять хвилин, і «атака» закінчується. Червоно­армійці, обтрушуючись, виходять з окопів.

Черга за поляками. Т-34 працюють на славу, зигзагу­вата лінія траншей зникає в жовтій хмарі. Раптом сигнал ракетою, сталеві потвори з злісним гарчанням поверта­ються в ліс. На цей раз рекрути здали іспит з честю — пі один з них не покинув свого поста.

Солдат Болеслав Нєжва закоханий у бійців Червоної Армії.

— З такими,— каже він,— весь світ пройдеш і не загинеш. Дурень же Гітлер, що з ними війну починав...

Так само як Нєжва, думають і відчувають усі солда-

_тЯ Польської армії. Дружити з червоноармійцем вважає­ться там великою честю.

рядовому Францсві Кшсчковському найбільше імпо­нує дисциплінованість радянського солдата, його патріо­тизм, його чесність і людяність.

Я заздрю їм. В мене німці розстріляли дружину і троє дітей, а я досі ще ні одного наці не вбив. А вони... Пане, вони страшні в бою, і хай прокляне свою долю той, хто зробив собі з них ворогів. Зате друга свого червоний солдат ніколи не зобідить. Я знаю їх добре. Наші части­ни розташовані поруч, ми заходимо до них у гості, вони до нас, співаємо пісень, ділимось солдатським добром, і, вірте мені: за весь цей час не було між нами жодної су­перечки. А ви самі знаєте, як це багато значить.

^: Віддають належне і полякам бійці Червоної Армії.

* * *

Аж ось надійшла ніч... Там, на заході, над Бугом, творилося таїнство наступу. Під покровом зоряної лип­невої ночі лісними шляхами рушила на бій Польська армія в СРСР. Вона йшла на священний для неї Захід, назустріч своїм неповторним дням.

Щасливої, щасливої дороги, поляки! За Польщу віль­ну, сильну, демократичну!

СПАСИБІ, ВОЇНЕ!

В вересні 1939 року па шляху Перемишль — Львів відбувалися оригінальні перегони. Під гаслом «На Львів!» німецькі танкові з’єднання мчали на повний хід, змагаю­чись за першість у захопленні міста.

Однак німців спіткало розчарування.

З-за вінницьких горбів виповзали важкі радянські танки. Запал гітлерівських спортсменів раптом прохо­лов, вони були змушені податися за річку Сян.