Unknown

Всім дали за вироком довічну тюрму, і повезли в Тар- наву Міку. І пропали люди, зрідка тільки надходили в село листи з тюрми. Невільники просили хліба, одежі, ліків. І прибували також у село сумпі вісті: нема вже Михайла Чобана, Петра Грінчука, Олекси Поляка, Се­мена Гаврилюка... Померли, всіх їх замучили румуни. Хіба тут, у цій румунській каторзі, житимеш довго?

Раїса Поляк показує торішній лист від замученого чоловіка, тулить до себе сирітку-дитину і говорить: «За що?» Адже ж тепер тільки б жити щасливо, без горя. Воно і земля вже є, і корівчина в повітці, і журба про хліб зникла назавжди. А чоловіка замучили...

Багато німці й румуни замучили людей радянських. Але йде кара. І в Румунію, і в Угорщину, і в собачу Ні­меччину йде невблаганно. Про це впевнено говорить нам далекий гуркіт канонади на фронті.

Іде, люди, кара па всіх злочинців.

Ярослав Галан, Петро Козланюк (Спеціальні] кореспонденти «Радянської України»)

ВИЛАЗКА В БУФФАЛО

Ми знаємо, як довго і вперто, з якою розпачливою запеклістю гітлерівський Берлін намагався розбити згур­тованість об’єднаних народів. Де безпорадними виявились німецькі гармати й танки, там розпочинали ураганний вогонь геббельсівські мортири, начинені брехнею, інтрига­ми і провокацією.

Що більший був страх Гітлера перед спільним уда­ром союзних армій із сходу і заходу, то сильнішим ста­вав цей вогонь, дарма що пропагандистський арсепал Геббельса вичерпувався такими самими катастрофічними темпами, як і військовий арсенал третього рейху.

Кілька днів тому, вже напередодні висадки англо- американських військ у Франції, Геббельс і іже з ним зробили ще одну вилазку. На цей раз у далекій Аме­риці.

Мова йде не про суд пад німецькими шпигунами, що саме тепер відбувається в одному з міст Сполучених Шта­тів. Маємо на думці «конгрес поляків американського по­ходження» в Буффало.

Є поляки і поляки. Є поляки, які вбивають на вули­цях Варшави генералів гестапо, які з піснею «Єще Поль- ска не згінєла» йдуть на штурм німецьких позицій, але є також поляки, які в той самий час допомагають геста­по розправлятися з польськими партизанами, а за кордо­ном виконують політичні замовлення берлінського міні­стерства пропаганди. Перші поляки — це більшість поль­ського народу, до них ми ставимось дружньо і з повагою. Другі — це жалюгідна купка, яка змушує говорити про себе лише тому, що в її особі маємо справу з замаскова­ним ворогом об’єднаних народів.

До речі, цей ворог — замаскований дуже погано. Най­краще показав це «конгрес» у Буффало.

Яка була мета у аранжерів конгресу? Вбити клин між США та Радянським Союзом. Щоб переконатися в цьо­му, досить ознайомитися з виступом голови так званого КНАПП * Розмарека та «петицією», надісланою конгре­сом президентові Рузвельту *. В них майже не згадується про муки польського народу, про визволення Польщі з-під німецького ярма, про її волю і незалежність. Ні, роз- мареків, венгжинеків і матушевських турбує не поль­ська земля та її доля, а земля... українська й білору­ська *.

Розмареки репетують, що вони не погодяться на при­єднання Західної України і Західної Білорусії до Радян­ського Союзу. Більше того, вони в «петиції» до Рузвель­та заявляють, що «перебування Червоної Армії на цій території створить загрозу майбутньому Європи і кине виклик об’єднаним народам, так само, як окупація Рейн­ської області нацистами».

Зрозуміло, що згоди панів розмареків і їх натхненни­ка Соснковського на возз’єднання Західної України з УРСР ніхто не проситиме, хоча б тому, що для нас, для нашої країни, вирішальною є воля народів цих земель. А цю волю жителі Західної України виявили з достат­ньою переконливістю в осінньому плебісциті 1939 року.

Нас цікавить у цій «петиції» щось інше — їх погро­зи. Під серпанком імлистих слів про «загрозу майбут­ньому Європи» на випадок, коли Польща не матиме змоги утискати інші народи, автори «петиції» точать ножі на нову війну, на війну проти Радянського Союзу.

Скажете: нікчемна провокація та й годі. Так, але в цьому божевіллі є метод. «Петиція» з Буффало опрацьо­вувалась довгий час, і не випадково значна частина її, заповнена лайкою на адресу Великобританії і Черчілля, була в останні хвилини викреслена авторами. Спочатку вони хотіли посварити США з Англією і СРСР, а потім, побачивши, що це завдання понад їх сили, вирішили концентрувати весь вогонь на СРСР.

Коли розмареки шантажують США своїми погрозами викликати нову світову війну, вони прекрасно усвідомлю­ють, що ці їх погрози можуть викликати в американців лише іронічну посмішку. Вони цими словами хочуть ска­зати щось інше — те, про що не місяць уже і не два, а значно довше говорить Геббельс: що в дні вирішального штурму гітлерівської тюрми народів польська реакція,

так само, як це зробили квісліпги Югославії, Греції, франції тощо, стане беззастережно на боці Гітлера.