Unknown

Після харківського процесу * вбивці взялися замітати за собою сліди. При несамовитому світлі ацетиленових ламп ночами працювали дві величезні машини. Одна з них рубала трупи. Викинуте нею місиво клали па дрова, поливали бензином і спалювали. Обгорілі рештки прийма­ла друга машина. Ця перетворювала кістки па муку.

Однак і па цьому не кінець кошмарного процесу. Муку старанно пересіювали в ситах, шукаючи в ній зо­лотих зубів. В господарстві Гітлера ніщо не могло про­пасти.

В цій «долині смерті» загинуло до 180 тисяч чоловік. Жителів Львова — українців, поляків, євреїв; полонених червоноармійців, французів, бельгійців, голландців та іта­лійців. Окупант зробив з ними те, що він хотів зробити з усіма народами. Він убив їх, тіла їх віддав вогневі, а кі- стки перемолов і муку розвіяв на всі чотири сторони СВІ’ ту, щоб сліду від них на землі не залишилось.

Одного тільки не врахував підлий, дурний окупант,— що порох замучених етапе динамітом, силу якого ще від­чує фашистська катівня народів.

ПОЛЬСЬКЕ ВІЙСЬКО

(Від спеціального кореспондента «Радянської України»)

ФОРТЕЦЯ ЗИГМУНДА ЦЬВІКА

Па протилежному— ворожому — березі ріки спалах­нула раптом рушнична і кулеметна стрілянина. Наші бій­ці почули плескіт води, з того берега пливла людина.

— Не стріляйте!..

Важко дихаючи, людина вповзла в траншею.

— Я підноручник польської партизанської дивізії Едвард Костка. Наша дивізія потрапила в оточення. Ми тільки що прорвали кільце. Просимо дати нам захист.

Через годину переправа була закінчена.

Під шаленим вогнем німецьких кулеметів перепливли ріку сотні польських солдатів і офіцерів. Сьогодні всі вони в рядах Польської армії в СРСР.

Перед хатою, де міститься один з відділів штабу ар­мії, знайомлюся з колишнім командиром батальйону цієї дивізії підпоручпиком Зигмундом Цьвіком. Лівий рукав його куртки встромлений за пояс. Підпоручпик чимсь явно збентежений.

— От дурна історія! Хочуть мене перевести в не­стройові. Я три місяці командував без руки батальйоном, і все було гаразд, а тут вони мене в інваліди зарахувати збираються.

Він кидає недокуреиу цигарку.

— Звичайно, з двома руками краще, ніж з одною, але па війні голова також щось значить. Під Володимиром Волинським нас було 12 чоловік, а німців — 72. Це були сапери, вони відбудовували зруйнований нами міст. Я пі­дійшов до їхнього гауптмана, зняв шапку й кажу: «Пане капітан, холоднувато сьогодні, не завадило б випити. Якщо ласка, дуже просимо».

Капітан хвилину вагався, але їхній військовий лі­кар — мочеморда, з якимось помідором замість носа, пе­реконав його.

11 Я. Галаы, т. 4

321

Сидимо ми, попиваємо горілку... Після четвертої чар­ки кладу перед капітаном картку чистого паперу й олі­вець. «Пишіть до своєї роти листа, хай здається нам в полон. Не напишете — миттю відправлю в лоно Авраама. І вас і вашого ескулапа».

Капітана наче гедзь вкусив, та під дулом пагана він пом’якшав і зробив те, що треба було. Через півгодини мої люди погнали німецьких саперів у ліс.

На другий день розвідник приносить мепі німецьку афішу з підписом володимирського гестапо. Читаю: «До польського баиденфюрера. Поверніть нам наших солда­тів, бо в противному разі буде розстріляно у Володимир- ській тюрмі всіх 500 чоловік арештованих комуністів і партизанів.

Ага, думаю, клюнуло! Я цього ж таки дня послав їм листа: «Гестапівські свині, якщо з голів в’язнів впаде хоч один волосочок, я оздоблю вашими саперами 74 сос­ни. Даю вам ультиматум: протягом 24 годин усі в’язні повинні бути звільнені. Лише під цією умовою дам змогу вашим вошивим саперам зробити труни для вас і для вашого шолудивого фюрера. Зигмунд Цьвік власноручно».

І що ви скажете! Рівно через двадцять чотири години всі в’язні були вже під опікою партизанів...

— Ви давно воюєте?

— З 1 вересня 1939 року. Здається давно, але хай іще п'ять років... Та ні, не пізніше ніж за рік у мене також буде біла хата. Я збудую її цією одною рукою, збудую в самому вовчому лігві, десь між Гданськом і Кенігсбер­гом. Я прорубаю широкі вікна на море. На польське море. А синові скажу: цей білий домочок — наша фортеця. Будь її солдатом до самої смерті.

РОЗМОВА ПРО ВЧОРА І ЗАВТРА

Польський КПП. Польський солдат регулює рух, поль­ські написи вказують вам шлях. При дорозі таблиця:

«Одне гасло для поляка:

Де побачиш — бий пруссака!».

Чекаючи машини, сидимо на лавочці. Поручник Лео­пард Крозе вказує на ліс.

_ __ ці сосни тягнуться повз Варшаву аж до самого ооя. П’ять років тому в таких соснах у Східній Помера- іі* знайшов свою смерть наш кращий кавалерійський НИ корпус.

Говорю про переваги німецької армії в той час. По­ручник перебиває: