Unknown

В наступному тезисі німецький кат осягає вершини політичного мистецтва. Так і видно, що його учителем був сам Адольф Гітлер. Насамперед — жодних висловлю­вань! Якщо б, однак, галицькі націоналісти все ж таки нагадали ораторові Вехтера німецькі обіцянки створити «самостійну», то губернатор рекомендує відповідати: спер­шу створіть дивізію, вмирайте за нас, а потім... потім поговоримо. Яке щастя для Вехтера, що його тупоумство знайшло гідного партнера в особі галицького націоналі­стичного телепня! Інакше його оратори могли б повер­нутися з відрядження — в кращому випадку — з переби­тими ногами.

Далі Вехтер пропонує агентам прикоротити свої язи­ки і пе говорити слухачам, що Берлін розглядає Галичи­ну як свій фільварок. Порада досить цікава, якщо взя­ти до уваги, що 1 серпня 1941 року — перед московською і сталінградською баталіями — сам генерал-губернатор Франк заявив, що в Галичині па віки вічні «закон фю­рера буде найвищим законом».

Порада цікава, але запізніла, бо весною 1943 року кожний, навіть пайтупіший галицький невіглас на підста­ві досвіду знав, що німці поводяться в західних областях України як криваві загарбники.

Те саме можна б сказати і про страх Вехтера перед виявленням гітлерівських намірів заселити Галичину нім­цями. В день появи інструкції Вехтера питання цієї ко­лонізації майже перестало бути актуальним, бо більшість кандидатів у колоністи гнила вже в українських степах, інших чекала та сама доля...

Цікавий також тезис, в якому німецький губернатор констатує провал аптирадянської пропаганди і заявляє недвозначно, що «більшовицькими страхіттями» можна лякати людей тільки там іще, де не було Червоної Армії

і Радянської влади. Правда, він так і гне, щоб змусити своїх ораторів знайти в радянській системі «недоліки і помилки», але сам він назвати їх не вміє і навіть не бе­реться їх «доводити»...

Останнього часу Вехтер начебто забув про свої ін­струкції і разом з усією губернаторською ледаччю роз­горнув в окупованих районах України скажену аптира- дяпську кампанію. Що ж бо лишається сіромасі робити, коли навіть «Галицька дивізія СС» не врятувала гітлерів­ських армій від розгрому, а губернатора Вехтера від ева­куації із Львова!

Не забув Вехтер у своїй інструкції і про поляків. Bin не радить на цей раз дуже опльовувати їх. Губернатор пропонує тільки улестити за їх рахунок «українську ам­біцію».

Нещодавно в краківському театрі вмерла раптовою і невиясненою смертю якась вагітна німкеня. На другий депь гестапівці розшукали в місті 100 (сто!) вагітних польок і протягом 24 годин стратили їх. В той же час львівський губернатор забороняє «лаяти» поляків...

Втікачі із Львова розповідають таку історію. Якось увечері таємнича рука постукала у вікно відомого лікаря- українця. Коли той з’явився у вікні, пролунав постріл. Через кілька днів драма повторилася: на цей раз її жерт­вою виявився лікар-поляк. Агенти Вехтера одразу роз­повсюдили чутку, що першого вбили поляки, а другого — українці, дарма що поліція нікого не схопила за руку.

А не схопила тому, бо тоді вона мусила б посадовити за грати самого Вехтера. Того самого Вехтера, якому, ба­чите, так прикро, коли про поляків говорять погано...

Не посадовили Вехтера, але він ще сяде. Він сяде не тільки поряд з Франком, Розенбергом, Кохом, Гітлером і «їм же нєсть числа», але й — з своїми клевретами. На лаві обвинувачених знайдеться для всіх них місце.

Це буде для пімецько-україпських націоналістів єди­на пагода зрівнятися в правах з своїми німецькими гос­подарями. В правах і — у відповідальності за море про­литої людської крові.

ГЕНЕРАЛЬНА ОБЛАВА

Ішов 1941 рік. Німці мріяли тоді не про виноградники Франції, вугілля Бельгії, масло Данії, рибу Норвегії. Все це було вже у них в кишені. їх охопила жадоба завою­вати СРСР. Українська пшениця, уральський метал і азербайджанська нафта мали забезпечити панування Ні­меччини над світом.

їх нітрохи не турбувало те, що всі ці блага — не їхні, чужі. Німець при цьому сентиментальний, любить своє гніздо. Любить до тієї міри, що заради піаніно або бу­фету ладен зарізати рідну маму. І він не тільки заріже, але й обов’язково доробить до цього «теорію», завданням якої буде завуалювати злочин серпанком псевдонаукової фразеології.

Кияни можуть розповісти, як німці вивозили з столи­ці України меблі. В той час, коли німецькі поранені да­ремно чекали відправки в тилові госпіталі, їх здорові то­вариші по зброї вантажили і відправляли в Німеччину ешелони канап, столів, стільців — цілих і поламаних. І це гітлерівський приват-доцент називає «природним явищем політичної біології»...

Грабіжницькі, руїнницькі інстинкти «народу панів» не народилися ні в 1941, пі в 1943 році, а значно раніше. Гітлерівці не випадково посилаються на слова старого німецького філософа Дітріха Шефера *: «Сила не терпить порожнього місця». Під цими словами професора Дітріха (Дітріх — по-німецькому «відмичка») підпишеться кож­ний професійний злодюга.