Unknown

З метою швидкого укомплектування «дивізії» губерна­тор Вехтер відрядив значну кількість німецьких військо­вослужбовців, завданням яких було своєю красномовністю впливати на українців Галичини, щоб вони записувались у добровольці. Коли це не допомогло, Вехтер змінив так­тику: він почав комплектувати дивізію «добровольцями», що їх приводили до вербувальних комісій... жандарми.

В березні 1944 року, вже після того як «Галицька дивізія СС» зазнала долі інших німецьких дивізій, розби- 114

тих між Проскуровом і Заліщиками, в паші руки потра­пив цікавий документ: інструкція губернатора Вехтера для своїх вербувальних «ораторів». Дякуючи панічній вте­чі німецького повітового коменданта міста Городенка, маємо змогу ознайомитись з документом, який но тільки зайвий раз розкриває цинічні прийоми гітлерівської про­паганди та роль німецько-українських націоналістів, але й плани Берліна щодо західних земель України.

Ось він (за стиль не відповідаємо):

«Таємно.

Львів, 20 квітня 1943.

Таємно!

Генерал-губернаторство Галичина

Губернатор дистрикту

2 щдн. 104/43 г.

Комендантам округ, а, в, о.      по 2 прим.

Комендантові міста Львова, а, н, о.      2 прим.

Краєвим і міським комісарам, а, в, о.      по 1 прим.

Командирові поліції безпеки і охоронної служби ЗО прим.

Стосується тезисів для ораторів вербувальних комісій. При цьому пересилаю тезиси для ораторів у вербувальних комісіях стрілецької дивізії СС «Галичина». З ними слід ознайомити також військові комісії та їх уповноважених в округах і повітах.

Прошу розглядати ці тезиси як приблизну основу того, що я вважаю на сьогодні підхожим аргументом при вер­буванні. За промовцями залишається, звичайно, право самим будувати свої доповіді, якщо мова йде про подро­биці, однак при цьому вони повинні зберігати те, що в тезисах основне.

Зокрема я вважаю:

В доповідях слід уникати будь-яких натяків па бра­тання між німцями і українцями.

Також не слід створювати враження, що допомога українців нам необхідна.

Не слід розглядати українців як союзників. Треба лише сказати, що з українцями будуть поводитись так само, як з німецькими солдатами.

Слід уникати — як у позитивному, так і в негативно­му розумінні — будь-яких висловлювань, що стосуються бажань галицьких українців дістати державну незалеж-

пість та їх великоукраїнських прагнень. Якщо б в окре­мих випадках це було можливо, слід вияснити, що здійс­нення політичних бажань українців Галичини буде взя­то до уваги лише як результат утвердження нової вій­ськової одиниці, а не як передумову її виникнення.

Слід, звичайно, уникати всього, що дало б зрозуміти слухачам, що ми розглядаємо Галичину як нашу влас­ність, у якій ми можемо хазяйнувати по своїй подобі. Треба з особливою силою підкреслювати, що ми вважає­мо Галичину батьківщиною галицьких українців. Тим-то слід уникати будь-якого заторкування питань колонізації.

Слід також уникати яскравого зневажання більшовиз­му, рад і росіян. Треба зважити, що місцеве населення має свій власний досвід щодо рад, який не був цілком несприятливим. Зате треба ясно і об’єктивно показати недоліки і помилки більшовизму.

Щодо поляків, то про них слід сказати лише те, що вони, в протилежність українцям, не зрозуміли до цього часу своєї європейської відповідальності в боротьбі про­ти більшовизму. Це треба підкреслювати таким чином, щоб улестити «українську амбіцію». Поляків не лаяти пі в якому разі.

З цим документом не можна ознайомлювати україн­ських членів вербувальної комісії, після вивчення його змісту напам’ять негайно знищити».

* * *

Характерний уже сам лейтмотив губернаторських ін­струкцій: «Слід уникати». Насамперед Вехтер пропонує уникати «будь-яких натяків» на братання між німцями і українцями. Очевидно, тут губернатор має на думці не українців взагалі, бо наш народ уже на самому початку війни розвіяв усі ілюзії німецьких окупантів щодо мож­ливості «братання». Ні, Вехтера турбує щось інше. Він побоюється, щоб його агенти в ораторському запалі не добалакались до чогось такого, що дало б право мельни- ківцям і бандерівцям ставати запанібрата «народові па­нів». Клеврет повинен знати своє місце — за дверима.

Вехтер не радить також створювати враження, що до­помога клевретів йому необхідна, а від самої думки про те, що українська націоналістична дрібота занесеться і почне чого доброго вважати себе союзником, німецького 116

висококваліфікованого вломника-губерпатора аж жаром обсипає.

Зате він пропонує обіцяти яничарам, що «з ними бу­дуть поводитись так само, як з німецькими солдатами».

Що це значить, відомо: «Габт ахт!», «Гальт мауль!» «Керт ойх!», «Форвертс!» ¹ і нарешті «Раст» (відпочи­нок) у... масовій могилі. Що й казать, багато обіцяв гу­бернатор Вехтер своїм «тірольцям Сходу»...