Unknown

військової розвідки адмірала Капаріса. Фельдмаршал Кей­тель * нервово поправляє навушники. Покидає спокій зрівноваженого досі Ріббентропа *: він раптом стає непо­сидючим і справляє враження людини, якій бракує по­вітря. Адже мова йде про речі сугубо секретні, про речі більш ніж інтимні, які повинні були залишитися таєм­ницею навіть для історії. Коли Лахузен як представник адмірала Канаріса брав участь у найбільш секретних на­радах, на яких були присутні гітлерівські тузи, ні Кей­тель, ні Ріббентроп не знали-не гадали, що один з учас­ників цих нарад визнає згодом за потрібне зробити їх криваві секрети таємницею Полішинеля. Тим-то зрозумі­ло, чому свідчення Лахузена справили на обвинувачених незрівнянно більше враження, ніж демонстрований попе­реднього дня кінофільм про страхіття німецьких концта­борів, який, до речі, не заважав підсудному Франкові з спокійним серцем читати оповідання Гофмана *.

Наведені Лахузеном факти показують, що Кейтель не обмежувався лише виконанням обов’язків головнокоман­дуючого гітлерівською армією, а Ріббентроп з азартом займався справами, дуже далекими від дипломатії. Ви­являється, що Кейтель організовував масове винищення радянських військовополонених і обмірковував способи мордування французьких генералів Вейгана та Жіро. Була одна ділянка, де співпраця Кейтеля і Ріббентропа набира­ла найбільш ідеальних форм. Мова йде про розклад зсе­редини сусідніх з Німеччиною держав, розклад шляхом диверсій, терору і політичних провокацій. Коли Лахузен говорив про цю ділянку «творчості» обох нацистських сві­тил, ми почули дещо і про українсько-німецьких націона­лістів.

Інакше не могло бути, коли темою дня стала робота німецької охранки — цього давнього предмету любові українських фашистів.

21 вересня 1939 року під час бомбардування німцями Варшави жовтоблакитники з ОУН дослужилися «честі»: про них було говорено на параді з участю самого фюрера. Як і треба було сподіватися, говорено було мовою дирек­тив: посилаючись на директиву Ріббентропа, Кейтель по­ставив перед адміралом Канарісом категоричну вимогу —- підготувати і провести в тилу польських військ широку Диверсійно-терористичну операцію, яка повинна були ви­кликати масове винищення польського і єврейського

населення і таким чипом, за словами Лахузепа, ліквідувати всіх носіїв ідеї національного опору. Виконання цього завдання, звичайно, було доручено українсько-німецьким націоналістам, яких Лахузен скромно називає «емігранта­ми з Західної України, що дістали напіввійськове ви­ховання і співробітничали з німецькою розвідкою».

Лахузен говорив також про обсяг обов’язків україн­сько-німецьких нацистських ландскнехтів. Як видно із слів Лахузена, Гіммлер, Ріббептроп і Кейтель були людьми вимогливими. «На початку воєнних дій українські на­ціоналістичні команди повинні були провести диверсійні акти на територіях тих держав, що перебували в етапі війни з Німеччиною»,— заявляє Лахузен.

Докладні інструкції українсько-німецьким націоналіс­там, як свідчить полковник Лахузен, були вироблені на пам’ятній нараді під Варшавою. Рейхсміністр фон Ріббеп­троп наказав діяти так, щоб усі території ворогів третьо­го рейху були охоплені таким полум’ям, щоб у ньому все згоріло. Як бачимо, методи Ріббентропа—Кейтеля такі самі, як і методи Бандери. Спільною була також і їх мета — встановити на землі царство двоногого звіра. Спіль­на також і їх доля. І якщо дехто з українсько-німець­ких нацистів втішає себе думкою про те, що він все ще ходить по білому світу, то варто процитувати йому уривок з розмови по телефону, яка в день загарбання гітлерівця­ми Австрії відбулася між Герінгом і Ріббептропом, що перебував тоді в Лондоні. Ось зачитаний па Нюрнберзь­кому процесі стенографічний запис цього уривка:

«Я сиджу на балконі, окутаний ковдрою, п’ю каву. Навколо так хороше співають пташки, по радіо слухаю з Відня вигуки ентузіазму. Шкода, що вас тут немає...».

Сидів собі колись Герінг на балконі, і пташки над ним щебетали. Сьогодні він також сидить, па цей раз уже ра­зом з Ріббептропом. Але від цього йому і трохи не весе­ло. Сів-бо він тепер так, що більше з цього місця не вста­не...

Нюрнберг, 1-го грудня 1945 р.

НЮРНБЕРЗЬКІ ПРЯНИКИ

Від Нюрнберга, особливо від того старого, залишились тільки ребра. В перший день нас мучило питання: «Де ж ми будемо засідати?»

Даремні турботи, місце знайшлося. «Юстіцпаласт» май­же не пошкоджений, якщо не рахувати двох бомб та однієї заваленої стіни. В результаті «засідаємо», півроку, ось уже більше ніж півроку.

Про сам будинок суду не варто писати. Досить поди­витись на фото, щоб мати про нього уявлення. Збудова­ний у німецькому стилі, тобто без жодного стилю, він по­мітний тим, що на свої чотири поверхи має майже чоти­риста коридорів, з яких ви без компаса пе виберетесь.