Unknown

повідальпість за цинічну підготовку воєнного розбою, що в минулому ніколи так одвсрто не рекламувалася. Пере­ведення всього великого німецького господарства на суто воєнні рейки і при цьому ненажерливе, нестримне само­збагачування — ось стихія Герінга. «Гармати — замість масла» — ось у чому його найвища премудрість. Опра­цьовані ним господарські «чотирирічні плани» були про­логом до бандитських нападів па мирні країни. Вони ж дозволили правлячій кліці систематично і скандально на­живатися. Герінг себе не кривдив. Він — головний мар­шал авіації — був найкрупнішим покупцем виробів Ге- ріига — хазяїна численних «імперських заводів», еконо­мічного диктатора Німеччини.

Авантюрист, як всі його співбрати по грабунку, він безугавно просторікував про німецьку світову імперію, що підминає під себе всю земну кулю. Програму надзви­чайних озброєнь, яку він уперто запроваджував у життя, Геріиг вихваляв до небес. Вій був переконаний в її пе­ревазі над усім, що тільки є в інших країнах. І, мабуть, піхто серед гітлерівців так безсоромно не вихвалявся і так ганебно не пошився в дурні, як він. З наказу Геріпга ні­мецька радіомовна компанія під звуки фанфар передавала записані па плівки трагічні сценки руйнування з повітря Варшави і Белграда. Вій сам літав над палаючим Лондо­ном. Але регочучого німецького обивателя Герінг запев­няв: «Скорше волосся виросте у мене па долоні, аніж ворожі літаки з’являться в небі Німеччини». Перед самою сталінградською епопеєю він, сходячи слиною, розписував тому-таки обивателеві невичерпні гори російського та українського масла й меду, сала і яєць. «Все це вже наше, назавжди наше, завойоване в славній німецькій пе­реможній війні».

Він одверто виправдує в такій війні «вбивство і заляку­вання, моральне придушення і повне знищення, все, що необхідно, щоб добитися свого».

Герінг добився — він за гратами. Де ж поділася його хвалена «німецька вірність»? Повідомляють, що, потра­пивши в полон до союзників, Герінг, плазуючи і запобі­гаючи перед англійським командуванням, одразу ж почав зрікатися всього. Виявляється, ще в березні 1945 року він вимагав від Гітлера припинення війни і негайної капіту­ляції. За це фюрер нібито хотів із ним розправитися, але Герінг зник. Одне слово, Герінг — «жертва».

Він, звісно, не вірить в успіх свого демагогічного мас­кування. Не випадково він, згідно з тими ж повідомлен­нями, безперестанку скимлить у тюрмі. Йому в цьому посилено допомагає якась фрау Паула, що недавно насмі­шила цілий світ, що у «її Германа — велике серце». Сердобольна Паула — сестра Герінгова, і вона старається якось-то його вигородити. Але народи Європи добре зна­ють це «велике серце», напоєне кров’ю мільйонів безне­винно скатованих, величезну тушу, вгодовану цією кров’ю. Приємно знати — прийшов час їх кінчати.

ГЕРІНГ ЗАХИЩАЄТЬСЯ...

Сьогодні перший день виступу оборони. На лаві під­судних помітне деяке хвилювання. Особливо хвилюється Герман Гсріпг —адже сьогодні його «великий день».

Побачивши за пюпітром свого оборонця Штамера, він шле йому підбадьорюючі усмішки. На обличчі Герінга — правої руки фюрера — блукають промені надії.

Бадьорий настрій товстого Германа передається його оборонцеві. Голос Штамера звучить більш ніж самовпев- непо. Він починає з... антирадяпської провокації, витри­маної в класичному стилі Геббельса. Штамер вимагає, щоб трибунал викликав свідків, які б могли підтвердити, що 15 000 жертв у Катині не були жертвами німців. Він називає навіть цих свідків. Це... німецькі офіцери.

І чим далі, тим ситуація стає яснішою. Оборонець обома руками черпає «аргументи» з криниці гітлерів­ського міністерства пропаганди. Штамер намагається пе­рекопати трибунал, що Німеччина не порушила Версаль- ського договору *, бо вона «роззброїлась» у той час, коли інші держави «не хотіли, на горе Німеччині, обеззброї­тись». За словами Щтамера, Німеччина мала також право відмовитись від Локарпського договору *, бо Франція на­смілилась рятувати себе від майбутньої німецької агресії, уклавши з Радянським Союзом договір про взаємодопо­могу.

Розраховуючи на коротку пам’ять членів трибуналу та представників обвинувачення, адвокат Штамер намагався зачитати ряд матеріалів, але їх трибунал, як неістотні, вирішив не брати до відома. Втручання представника аме­риканського обвинувачення Джексона поклало край цій, делікатно кажучи, підозрілій витівці адвоката.

Після цього Штамер показав нам свою гармату най­важчого калібру: генерала авіації Бодеишатца, колиши’ о-

го ад’ютанта Геріпга, а згодом зв’язкового між Геріигом і штаб-квартирою Гітлера. Поява цього свідка викликала зрозуміле зацікавлення. Воно чим далі більше зростало і, нарешті, розлилося в гомеричний сміх.