Unknown

Почалося з того, що генерал Боденшатц зачитував свої відповіді на запитання оборонця з... цидульки. Це дуже сподобалось но тільки адвокатові, але й Герінгу, який весь час схвально хитав головою в такт свідчень свого не­оціненного ад’ютанта. При цій нагоді ми почули про те, що Герінг виступав проти листопадових погромів 1938 ро­ку *, про його любов до Британської імперії. Ми дізнали­ся також, що Герінг був «миролюбцем». На доказ цього Боденшатц зачитав слова Герінга, сказані ним після під­писання Мюнхенської угоди*: «Оце так мирі» При ін­шій пагоді Герінг, за словами Боденшатца, додав з при­воду Мюнхенської угоди: «Війна завжди є рискована річ».

Можна повірити Герінгові, що він мав усі причини бути задоволеним мюнхенським «миром». Важко було б також не погодитись з ним сьогодні, що війна таки на­справді рискована річ...

Проте не менш рискованим кроком було запрошувати Боденшатца за свідка. Герінгові та його захисникові до­велося дуже скоро розкусити цю гірку істину. Як тільки голова трибуналу наказав свідкові сховати цидульку, той розгубився, вп’ялив зір у свого колишнього шефа, шукаю­чи у нього допомоги. Люб’язна усмішка була йому відповіддю. Боденшатц тут же віддячив йому, назвавши першого організатора нацистських концтаборів і одного з винахідників крематоріїв Майданека та Освенціма «добро­чинцем усіх злидарів і пригнічених». За словами цього ж Боденшатца, пі він, пі його шеф «не мали поняття» про те, що робилося в німецьких концтаборах, і дізналися про це тільки... після війни. Вони, бідолашні, не знали нібито про винищення єврейського пароду, а коли Герінг кінець кіпцем дізнався про цс, він сказав пророчі слова: «Нам доведеться розплатитися за це».

Поява за пюпітром американського обвинувача Джек­сона остаточно збиває свідка спаптелпку.

Джексон вказує иа суперечності між зізнанням Боден­шатца на слідстві та його сьогоднішніми свідченнями, зробленими також під присягою. Боденшатц ніяковіє, по­тім блідне і, нарешті, бомба вибухає:

— Я тільки тому це сказав,— белькоче свідок,— бо так сказав мені адвокат Штамер.

— Одначе,— говорить Джексон,— протоколи, вами власноручно підписані, містять цілком протилежні зі­знання.

Боденшатц рухає хвилину губами, з розпачем дивить­ся то на Герінга, то на Штамера і, не знайшовши їх очей, безнадійно махає рукою:

— Якщо це стоїть у протоколі, то це — правда.

Ця сміховинна сцена повторюється кілька разів під­ряд, викликаючи кожного разу в залі ураган усміху. Обо­ронець Штамер ховає обличчя в розкладені перед ним па­пери, Герінг стогне і обома руками хапається за голову.

На зміну Боденшатцу приводять під вартою нового свідка оборони — генерал-фельдмаршала авіації Мільха. Ця невеличка на зріст людина з обличчям дрібного кра­маря кланяється підсудним і самовпевнено сідає на під­вищенні для свідків. Мільх не знає ще про гіркий досвід свого попередника. Він так само, як і Боденшатц, бадьо­ро повторює заучений ним урок і, керований «вмілою ру­кою» адвоката, розповідає про все, тільки не про те, що цікавить трибунал.

Потім на даний Штамером знак Мільх виймає з ки­шені книжечку з десятьма заповітами німецького солдата. Мільх з комічною серйозністю на обличчі читає ці запові­ти: «Не вбивай безборонних», «не грабуй...»

Чому ж, незважаючи на ці заповіти, німецький сол­дат і вбивав безборонних, і грабував, де й кого попало, про це розповість нам Мільх аж у понеділок і, очевидно, з та­ким самим успіхом, з яким Боденшатц розповідав про «чесність і доброчинство» Германа Герінга...

ІЗ ЗАЛУ СУДУ

(Від спеціального кореспондента «Радянської України» на Нюрнберзькому процесі)

ФОН ПАПЕН * І ЙОГО СПІЛЬНИКИ

28 листопада на засіданні Міжнародного військового трибуналу «героєм дня» був фон Папен. Світ багато знав і раніше про цього майстра провокацій, але тільки тепер, коли авантюрницьке життя фон Папена наближається до свого логічного завершення, ми маємо можливість озна­йомитись з усіма його деталями.

Але справа не в самому Папені. Цей фон пройдисвіт лише найбільш зразковий, найбільш породистий екзем­пляр німецької імперіалістичної звіроти — цієї суміші вовка та лисиці. Не все ще було сказано про фон Папена, але й те, що ми почули сьогодні про нього, кидає яскравий промінь світла на особу цього невдалого гітлерівського Талейрана * і на деякі секрети його діяльності.

На цей раз мова йшла, головним чином, про Австрію, де дипломатичний фрак фон Папена мав відіграти роль маскувального халата, під яким ховався шпигун, дивер­сант і змовник в одній особі. Він працював па славу Гіт- лера не за страх, а за совість, а його посольський палац у Відні став осередком і матеріальною базою австро-ні- мсцькпх нацистських вбивць.