Unknown

Цілу ніч і цілий день будка вартового була порожня, і собаки безкарно залишали на пій свої сувеніри. Його побачили тільки в полудень, коли він з блокнотом в руках бігав по сусідніх будинках, де були розташовані військо­ві частини. Стихли сміхи і співи, американці вели себе так, наче президент у Вашіпгтопі тільки-но оголосив на­ціональний траур. Чутки про «катастрофу» дійшли й до офіцерів. В їх руках також зашаруділи блокноти. Спіт­нілі, захекані, вони бігали від будинку до будинку, когось Шукаючи, щось записуючи. Діялися дивні, таємничі речі. В повітрі запахло бурею.

І вона прийшла. Точнісько о 5-ій годині 55 хвилин, У подвір’я ввійшов в стройовому порядку рій солдатів

у парадних сніжно-білих гетрах і бойових касках. Корот­ка команда, й солдати вишикувались перед вікнами наших обвинувачів. Зустрів дивних гостей генерал юстиції А.

Перед стрій вийшов офіцер:

— Сер! Від імені озброєних сил Сполучених Штатів Америки маю честь запросити вас до реваншу.

Генерал А. збентежився. Перед ним стояв десяток па­ру бійок, найнижчий з яких був на дві голови вищий за нього. При такому співвідношенні сил програш був за­безпечений. Та відмовлятись від гри було б нижче гід­ності навіть спортсмена-дилетанта.

Треба було бачити, що діялося навколо вілли, коли на її подвір’ї велетні-ірландці намагалися подолати ге­роїчний опір наших не молодих уже волейболістів. Мун­дирів кольору хакі було стільки, що вони злилися в одну зелену масу з павкільними садами. Старий, сивий як го­луб американський генерал, якому не лпчпло лізти на паркан, просвердлив собі в ньому ножиком дірку і крізь неї з затамованим подихом до самого кіпця стежив за розвитком подій, дарма що цей розвиток можна було за­здалегідь передбачити...

Тільки-но закінчилася гра, як на зміну вчорашньому розпачу прийшла радість, американська радість. Па цей раз каски також полетіли, але вже вгору, а їх власники підстрибували на радощах, від їх захопленого крику й свисту лящіло в вухах. Честь Сполучених Штатів Америки була врятована, траур скінчився.

А рій переможців, відбиваючи крок, рушив на вули­цю, співаючи:

Олд солджерс певер дай, певер дай, певер дай!

(Старі солдати не вмирають ніколи,

не вмирають ніколи,

не вмирають ніколи!)

З того дня вартовий перед віллою не залишає вже свого поста.

Між нами кажучи, це трапляється не так рідко. На­приклад, коли «джі-ай» забагато, бува, вип’є.

Будинок у Львові на вулиці Гвардійській, 18, де жив Я. Галан.

Фото В. [. Крпворучка. 1975.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПОСЛЕДНИЕ ВУРДАЛАКИ

Пасмурный день 22 января 1946 года был для Гайица Штайнберга историческим днем. Он встретил его в поло­жении «смирно», впившись глазами в седоватого джентль­мена с широким треугольным лицом.

— После торжественной присяги па верность Велико- гермапии мне остается только вручить вам удостоверение ассистента германской политической полиции и поздра­вить вас с ответственным назначением. Я повторяю: вам будут подчиняться подпольные полицейские силы Бран­денбурга, Саксонии, Гессена, Нассау и Силезии. На пер­вой линии огня — Силезия!

— Понятно!

— Хорошо подумайте о названии организации. Если это название не будет немецким, тем лучше. Это про­изведет впечатление и создаст видимость, что за вашей спиной стоит...

— Понятно!

— Комплект английских печатей передаст вам наш агент во Вроцлаве. О правилах конспирации я считаю излишним вам напоминать, вы их, очевидно, выучили еще год тому назад в школе Ф. А. 310.

- Ф. А. 305.

— Тем лучше. Желаю вам успеха!

На другой день утром Гайпц Штайнберг выехал из Берлина.

...В тот день, когда Штайнберг оказался во Вроцлаве, там произошло несколько случаев саботажа. Новоиспечен­ный ассистент не мог записать их на свой счет; его по­лицейская организация «Грюп гросс» * была еще в пелен­ках. Но Штайнберг знал, чья это была работа. Он имел исчерпывающие сведения о шпионско-диверсионной ор­ганизации «Фрайес Дойчлянд» *.

6 Я. Галан, т. 4

161

Больше того, Гайнц Штайнберг немедленно установил связь с силезским руководством этой организации. Сигнал из Берлина пришел своевременно, и местные руководи­тели «ФД» сразу же нашли со Штайнбергом общий язык. Через несколько дней он уже имел в своем распоряжении наиболее активных, наиболее квалифицированных дивер­сантов. Первые кадры «немецкой политической полиции» в Силезии были готовы, теперь оставалось пополнить их.

«Грин кросс», как и «Фрайес Дойчляпд», должны были стать организациями массовыми, ибо только такой их характер отвечал планам, так детально разработанным еще в 1943—45 годах Гиммлером. Новые кандидаты на гитлеров и Гиммлеров имели довольно тяжелую задачу: сочетать массовость своих организаций с требованиями суровой конспирации. Поэтому-то руководящий состав они подбирают из «проверенных»: эсэсовцев, гестаповцев, армейских офицеров, мелких нацистских бонз третьего рейха, членов «гитлерюгенд» *. Ядро банд создается ими ла западных территориях Польши и в Судетской области, потому что самым лучшим, наиболее податливым мате­риалом считаются те немцы, которые подлежат выселению из этих земель.