Unknown

Но велика была в радости, велика осталась и в горе украинская земля. Хотя далеко покамест от Станислава и Львова до полыхающей линии фронта, по вера в приход нового дня, дня мести и свободы, гордым соколом бьется в груди каждого украинца. Над Днестром, над Прутом, над Сяном и над Бугом днем и ночью идет жаркий бой с оккупантом. Руки, умеющие держать оружие, целятся во врага. Уста, умеющие зажигать сердца, поддерживают слабых, а сильных превращают в героев. Пламенная не­нависть к немецкому оккупанту стала единым, всеобъем­лющим чувством, которым живут сегодня миллионные массы Подкарпатья и Волыни. Скрытые ими красные знамена, знамена классовых боев минувших лет, знамена октября 1939 года, наливаются сейчас кровью нового ле­гиона мучеников за волю Украины, чтобы в удобный час снова устремиться вверх, замаячить над нашей страной еще более чистыми и рдяными.

8 Я. Галан, т. 4

225

Враг все еще торжествует, но в его пьяном реве слыш­на уже хрипение издыхающего зверя. Перепуганные бес­перспективностью разожженной ими войны, гитлеровцы визжат сегодня как оглашенные о своей «восточной мис­сии», желая, таким образом, обмануть своих противников на западе, убедить их, что якобы только Восток привле­кает немецких грабителей, якобы они равнодушны к За­паду. Они визжат, обливаясь холодным потом, и еще сви­репее, еще бесчеловечнее топчут все то, что было, что есть и что будет для нас Украиной, нашей любовью, на­шим счастьем, нашей единственной неповторимой жиз­нью...

Далеко Сталинград от Львова, далеко Говерла от Эль­бруса, но нет на земле Галиции и Волыни ни одного че­ловека, который бы не знал, который бы не чувствовал всей душой, что именно под Сталинградом и на Кавказе, где от наших советских батарей тают немецкие полчища, рождается час их свободы, рождается грядущее время, когда люди многострадальной земли смогут, наконец, ска­зать: «Солнце нашей свободы снова и навсегда засветило над нами. Мы честно его заслужили».

ЗРАДНИКИ ТА ЗРАДЖЕНІ

Першого серпня 1941 року Франк приїхав до Львова, щоб сповістити його мешканцям радісну, як йому здава­лось, новину: створення на галицькій землі п’ятого ди­стрикту генерального губернаторства. Після урочистостей, пов’язаних з перейменуванням вулиць Шашкевича на Одеонштрасе, а Третього травня на Поліцайштрасе, Франк виголосив промову, зміст якої розкривався в наступних словах:

«Моїм завданням в зробити на цій землі волю фюрера найвищим законом».

Як незабаром виявилось, волею фюрера на цій землі було насамперед грунтовно посварити українців і поляків. Старий австрійський рецепт «розділяй і пануй» мав Геле­рові тепер полегшити поглинення цього неспокійного краю.

З моменту, коли у Львові розмістився галицький гу­бернатор Ляш, був пущений в рух витончений апарат інтриг, провокацій і провокаційок. Маленький нацистсь­кий «Макіавеллі» Ляш відчув себе в своїй стихії. Спочат­ку він дав можливість вишумітися українським націо­налістам з ОУН як мельниківцям, так і бандерівцям. Коли ці полисілі на німецькій службі «максималісти» ви­тягнули лапи за подачкою за мародерства, вчинені «pour 1е гоі de Prusse», Ляш показав їм фігу. Зрештою, вже сам факт відокремлення Східної Галичини від території України повинен був їм сказати, що німці і не думають про якісь там політичні концесійки для прибічників Пет­люри і Коповальця.

Ця чорна невдячність гітлерівців, видно, довела укра­їнських націоналістів до захворювання печінки. Відносно легко перенесли цей удар мельниківці — старше поколін-

8*

227

пя націоналістів, вже підстаркувате і надто досвідчене, щоб з приводу якогось там ляпасу чи плювання йому в обличчя настроювати проти себе берлінського хлібодавця. Тому з гідним подиву спокоєм вони дозволили посипати себе нафталіном і скласти в темних закутках так званого «Українського центрального комітету» * (є такий комі­тет) аж до того часу, коли Гітлер буде вважати потріб­ним витягнути їх знову па денне світло.

Трохи іншою дорогою пішли дещо молодші і більш впливові бандерівці. Зрештою, на зміну не стільки пози­ції, скільки тактики Степана Бандери вплинули повідом­лення з Бережанського і Підгаєцького районів, де оунівсь- кі гасла мали до того часу найбільше прихильників. Ба­гаті селяни з Поділля швидко переконалися в тому, що Бандера пошив їх у дурні. Замість обіцяних Бандерою німецьких напівбогів, які мали принести їм в ранцях каз­кову фортуну, вони побачили ненаситну галасливу наво­лоч, яка залазила, наче зголоднілі таргани, до комор і клунь, грабувала останнє зерно з амбарів, останню корову зі стайні, останню свиню з хліва.

Розчарування було надто велике, а втрачені ілюзії надто болючі, тому перш ніж бандерівські верховоди ви­рішили змінити тактику, їхні підлеглі дали вихід своєму розчаруванню, перебиваючи тут і там спини німець­ким грабіжникам. Гітлерівці відповіли масовими розпра­вами.