Unknown

Обурення націоналістичних низів зростало з кожною хвилиною, слово «німець» звучало вже майже як проклят­тя. Бандера вирішив рятувати ситуацію. Одного чудового ранку цей провокатор оголосив всім і вся (звичайно, не без згоди гестапо), що його організація вирішила присту­пити до боротьби зі своїм німецьким протектором.

Що стосується гітлерівців — то ці рятували ситуацію по-своєму. Використовуючи страхітливе безробіття серед польської інтелігенції, саме на неї закинули гачок. При­надою стали такі інстанції як Арбайтсамт *, залізнична охорона, податкова управа, управління житловими будин­ками. Таким чином, польські урядовці німецьких «амтів» повинні були стати громовідводом, що збирав на голови поляків бурю української ненависті до німців.

Гітлерівський маневр вдався наполовину. Переважна частина польської інтелігенції вела себе гідно, на зло­вмисні наміри нацистських провокаторів відповідала по­гордою, мужньо зносила репресії, що сипались безпере­станно па польських патріотів та їх родини. Покидьки суспільства, шпики дефензиви, магістратські шахраї, сем- перфіделісти * з четвертої бригади, вигодувані отруєним молоком ОНРу *, домовласники з-під знаку Грабика *, розбійники з «Фаланги» — вся ця галастра рушила з ко­пита на перший поклик німців, щоби скористатися з нагоди і з правдивою сарматською жорстокістю винищу­вали лиходійне, гайдамацьке насіння...

Подібну тактику зради застосували німці на Волині. Тут поляки також мали стати жертовними вівцями па вівтарі прусської підступності. Посади управляючих дер­жавними фольварками, збирачів податків і директорів гуралень привабили не одного ентузіаста колишнього воє­води Юзефського. Але так само тут, як і в Галичині, ядро польського народу виявило великий опір гітлерівсь­ким спокусам.

Більш того, польське населення все більш активно поповнювало ряди партизан, а зимою 1942/43 року во­линські ліси служили вже базою для вилазок досконало озброєних загонів, які боролись під біло-червоним пра­пором за «нашу і вашу свободу».

В запеклих боях, які неодноразово закінчувались по­головним винищенням цілих німецьких гарнізонів, гар­тувалася сталь солідарності польського та українсь- / кого народів, спільно пролита кров зміцнювала їхню дружбу.

Німці були стривожені, їхні плани явно зводилися нанівець. Після сталінградської катастрофи ситуація по­гіршилася ще більше, окупанти відчули себе так само невпевнено на українській території, як і на польськії’!. Особливо непокоїла їх симпатія мас до партизанів, яка зростала з кожним днем.

Першим пішов до голови по розум рейхскомісар Во­лині та Поділля Шене. Його агенти відкопали в містечку Бистриця якогось Тараса Боровця *, фабриканта надгроб­них пам’ятників. Після кількох секретних розмов Боро- вець вирішив замінити своїх кам’яних апгелочків на жи­вих чортів, озброєних місцевою німецькою комендатурою. Назвавши себе Тарасом Бульбою, він оголосив хрестовий похід проти партизанів і — поляків.

Партизанам це не дуже зашкодило. Вже в перших су­тичках з ними бульбівці так відчутно дістали поза вуха, що з того часу воліли упинати грізних суперників. Зате страшенно потерпіло беззахисне польське населення. Бульбівські посіпаки оточували вночі польські села, ка­тували жителів, грабували, що вдавалось, а будівлі пуска­ли з димом.

Другого дня на згарищах, що ще диміли, з’являлися гітлерівські репортери і поспішно фотографували трупи закатованих. Через деякий час їхні знімки з’явилися в німецькій пресі з красномовним підписом: «Партизани мордують польське населення».

Мета цієї огидної провокації не залишала жодних сумнівів. Вона повинна була викопати прірву між поляками і українськими партизанами. Крім того, мала відіграти в планах Геббельса ту саму роль, що й Катинь.

Однак і на цей раз спроби німців виявилися марними. Після першої хвилі паніки, яка викликала втечу ряду польських родин за Буг, поляки взяли себе в руки. Не до­помогли наклепи гітлерівських газет, не придались ні до чого жалюгідні вигадки радіостанції «Світ» *, яка вдаючи турка робила з бульбівських мерзотників бездоганних ли­царів... Кривава гітлерівська витівка привела лише до того, що відносно невеликі польські партизанські загони в останній період розрослися до розмірів, що викликали занепокоєння в німецьких військових колах.

Весною 1943 року гітлерівці ще раз спробували щастя па території Галичини. Тут місію Боровця (або ж Буль­би) отримав витягнутий з архіву Мельник.

Тепер, на відміну, почалось масове вигнання з посад поляків і заміна їх українцями з парафії Мельника. На­ціоналістичний мотлох готувався вже до ночі довгих но­жів, здавалось, що після винищення євреїв черга прий­шла на польське населення.