Unknown

Незабаром, однак, виявилось, що сподівання мельпи- ківців були передчасними. Німцям цього разу йшлося про інше. Антипольська мобілізація оунівських лобуряків мала лише виявити сили, необхідні Гітлерові для зовсім інших задумів... Для яких — про це довідались мельни- ківці з уст губернатора Вехтера, коли той 29 квітня пуб­лічно оголосив про утворення добровільної «Галицько- української стрілецької формації СС».

Прислужники втратили самовпевненість, тим більше, що створення дивізії припадало на той час, коли немину­чість поразки Гітттера стала очевидною навіть для сліпих. Але ного тільки не робиться заради хліба...

Протягом кількох днів був витягнутий па весняне сонечко весь галицький кабінет воскових фігур з колиш­нім австрійським генералом, немічним старцем Курмано­вичем на чолі. На вулицях галицьких міст з’явилися пер­ші офіцери дивізії в шапках січовиків без тризуба, зате з трьома цісарськими коропами Марії-Терези в німецьких мундирах.

Вони швидко переконалися в тому, що їхні побоюван­ня за власну шкуру поки що були даремними. Німці при­наймні не розраховували па їхнє вже дуже несвіже гар­матне м’ясо. Гітлерівцям потрібні були лише погоничі, а для цієї мети націоналісти підходили чудово.

І почалось. Край, з якого німці па протязі 20 місяців окупації спромоглися вивезти на роботу майже третю ча­стину (400 тисяч) дорослого населення, де безкарно ви­різали сотні тисяч невинних людей, мав бути пакінець кинутий до братовбивчої війни в ім’я інтересів свого смер­тельного ворога.

При допомозі вербувальних комісій, що складалися з мельниківської сволоти, гітлерівці заганяли до казарм де­сятки тисяч українських селян, тих нещасних «добро­вольців» з примусу.

Німці тріумфували, а Браун фон Штумме на своїх пресконференціях в Берліні барвистими фарбами змальо­вував ентузіазм мобілізованих гуцулів. Одначе, видно цей ентузіазм пе був такий щирий, якщо значна частина мо­білізованих «добровольців» відразу ж після одержання зброї шмигонула до лісів, які стали сьогодні сховищем і фортецею партизанських загонів, що сіють смерть серед німаків.

Не мають також причини для радості оунівці. 11 трав­ня невідомий злочинець вбив на одній з вулиць Львова Ярослава Бараповського, брата відомого провокатора Ро­мана Барановського. Згідно з повідомленням гітлерівської преси, це вже третя жертва, вирвана з найближчого ото­чення Мельника протягом короткого часу.

На панахиді були присутні найвищі сановники ди­стрикту, вифрапчепі зрадники, що закопували в особі Барановського рештки своєї віри і всемогутність підлості.

Підлості, якої світ ще пе бачив.

З димом святоюрських кадил, з курявою зрадницької крові, розвіюються випари національної ненависті, яка роками мучила паш нещасний край. Спільна мука і спіль­на боротьба довершать те, що вчора ще дехто вважав чудом. Чудо українсько-польського братерства, народже­ного в дні великої історичної бурі, в дні великих битв за свободу, для якої справді «жити варто і померти варто».

ЛЮБОВ І ГОРДІСТЬ НАРОДІВ

Червона Армія вже 3 місяці веде єдиний за своїми масштабами в історії воєн наступ. В суворих умовах зими, в мороз, в хугу, у відлигу наші чудо-богатирі ла­мають лінію по лінії німецьку оборону, трощать техніку ворога, знищують його живу силу. За цей короткий час Червона Армія вирвала з лап фашистських загарбників десятки тисяч сіл, сотні міст. Червоний прапор — символ свободи — знову замайорів над руїнами героїчного Ста- лінграда, над мурами Воронежа, Курська, Ростова, Воро­шиловграда, Ставрополя, Краснодара і Харкова.

Нема, либонь, на земній кулі ні одного кутка, де б люди пе прислухалися до переможного маршу Червоної Армії. її історичні подвиги викликають захоплення в усіх народів, які вміють цінити і любити волю; з однаковим тремтінням серця слухають повідомлення з радянсько- німецького фронту жителі Лондона і жителі далекого Нью-Йорка.

«Червона Армія,— пише в передовій статті газета «Ньюз кронікл»,— в самий розпал другої російської зими завдає ворогові могутніх ударів. Радянські війська зуміли надати своїм зусиллям такого розмаху, що полчища нім­ців опинилися в досить напруженому становищі, дуже близькому до краху».

Військовий оглядач агентства Рейтер зазначає, що про­рив німецької укріпленої лінії на південь від Ладозького озера є таким же ударом по престижу Гітлера, як і ка­тастрофічна поразка німецьких військ біля Сталінграда.

«Гітлер віддав наказ взяти Ленінград за всяку ціну,— говориться в передачі лондонського радіо,— на Ленінград було кинуто сотні тисяч солдатів, танків, безліч літаків. Бомби й снаряди сипалися на місто градом. Але захисни­ки Ленінграда стримали цей шалений натиск німців. Тоді почалась облога міста, щоб взяти його змором. День і ніч, незважаючи на бомбардування, робітники Ленінграда пра­цювали на заводах, випускаючи зброю. Були такі момен­ти, коли здавалося, що більше стояти пе можна. Але Ле­нінград вистояв. Радянські війська почали новий наступ. Вони розбили кілька німецьких дивізій і, прорвавши дов­гочасну лінію оборони німців, визволили Ленінград від блокади».