Unknown

Англійські газети підкреслюють величезне значення наступу частин Червоної Армії на Південно-Західному фронті та ліквідації оточених німецько-фашистських військ у районі Сталінграда. В одному з повідомлень англійського міністерства інформації говориться:

«Німці не змогли захопити Сталіпград. Потім захис­ники міста перейшли в наступ; 22 німецькі дивізії по­трапили в оточення. Те, що відбулося під Сталінградом, є величезною поразкою пе тільки німецької армії, а й особистою поразкою Гітлера, який взяв на себе команду­вання німецькими збройними силами і особисту відпові­дальність за захоплення Сталінграда. Битва за Сталін- град є найб лискучішою перемогою росіян».

На думку військового оглядача агентства Рейтер, під Сталінградом німці зазнали найбільшої катастрофи, яку довелося будь-коли пережити гітлерівській армії. Оборона Сталінграда — блискучий символ відважного опору ра­дянського народу загарбникові.

Газета «Тайме» пише, що «наступальні дії Червоної Армії викликають захоплення серед друзів і союзників Росії та замішання і страх серед її ворогів. Є всі підстави чекати від теперішнього наступу радянських військ знач­но більших результатів, ніж від торішніх наступальних операцій».

Віддають належне великим успіхам нашої армії та­кож газети Австралії. Газета «Морнінг гералд», яка ви­дається в місті Сідней, в передовій статті пише:

«Наступ Червоної Армії породив серед німців страх. Росіяни ведуть наступ нищівної сили. Сталінград уже став могилою гітлерівських планів у Росії; на підступах до нього загинуло величезне число німецьких солдатів. Саме тут німецький літній наступ досяг свого кульміна­ційного пункту і був зламаний. Провал спроби Гітлера оволодіти Сталінградом (а він клявся перед німецьким пародом, що захопить Сталінград), безперечно, повинен

серйозно вплинути па моральний стан населення Німеч­чини. Як зможе тепер Гітлер пояснити німецькому наро­дові, що сталося з німецькою армією далеко па березі Волги? Що скаже він на виправдання того, що його кам­панія 1942 року провалилась?»

Повідомлення про успіхи радянських військ в боротьбі з ордою Гітлера займають чільне місце па сторінках га­зет нейтральних країн. Редактор турецької газети «Єні асир» Шевкет Білгін, аналізуючи становище па радянсь­ко-німецькому фронті, зазначає, що плани німців, які роз­раховували на розгром Червоної Армії, цілком провали­лися. «Росія,— пише він,— вчинила такий опір, що його не могли собі уявити не тільки її противники, але навіть її союзники».

Велику увагу наступові Червоної Армії приділяє пре­са країн Латинської Америки. Газета «Ель універсо» пише, що «переможний наступ частин Червоної Армії викликав захоплення у широких мас населення Еквадоре. Німецькі армії тепер значно ослаблені. В боротьбі проти Червоної Армії Гітлер уже втратив свої кращі війська. Радянські війська просуваються вперед, сповнені рішу­чості вигнати загарбників з своєї землі».

День 25-річчя існування Червоної Армії волелюбні народи відзначали як своє свято, бо вони знають, що це вона, героїчна армія нашого народу, своєю відвагою і си­лою непереможної радянської зброї врятує все людство від безпросвітньої ночі фашистського варварства.

ХТО ПІЗНАВ ВОЛЮ - РАБОМ НЕ БУДЕ

19 березня минуло двадцять років з дня рішення так званої Ради послів у Парижі, на підставі якого було уза­конено окупацію Польщею Західної України. Реакційні політики імперіалістичних країн, нітрохи не зважаючи па волю українського народу, закріпили за варшавськими вельможами право па володіння землями, де поляки ста­новили лише невеличку меншість, де більшість населен­ня в піврічних нерівних, кровопролитних боях з військами Пілсудського завоювала моральне право на вільне життя в своїй об’єднаній українській державі.

Діставши від своїх меценатів з Антанти санкцію на остаточне уярмлення Західної України, тодішній вар­шавський уряд взявся за роботу. На урожайні землі га­лицького Поділля і Покуття рушили ешелони з польсь­кими глитаямп-колоністами. Український селянин, який і так уже душився на своїй вузенькій нивці, втратив пра­во на купівлю землі,— її вільно було продавати лише зай- дам-колоністам. Більше того, польський уряд у своїй ко­лоніальній політиці застосовував так звану комасацію; зміст її полягав у тому, що в українських селян відби­рали родючі землі, а їх переселяли па піски, пустирі та багна.

Для багатьох тисяч українців робота стала недосяж­ною мрією. Навіть посаду дорожнього робітника давали лише тим українцям, які офіційно зреклися своєї націо­нальності. До політики національного гніту пілсудські запрягли навіть церкву. Держиморди-фельдфебелі з поль­ських прикордонних військ нечуваним терором змушува­ли на Волині ополячуватись і окатоличуватись цілі райо­ни. Коли село пе корилося, всі його жителі виселялися, майно конфіскувалось. Спеціальні урядові загони вдира­лися ночами у села Холмщини і протягом кількох годин

дощенту руйнували старовинні православні церкви, праг­нучи стерти з лиця холмської землі всі сліди її славного національного минулого.