Unknown

Культурне життя, недавно ще таке кипуче, нині май­же не існує. Ренегат Стадник * виступає вряди-годи зі своїм театром, який останнього часу більше нагадує яр­марковий балаган. Будинок театру опери й балету пока­зує німецькі оперети. Вхід до театру українцям дозволе­ний тільки в окремі дні. У німців найсильнішим успіхом користується засноване ними вар’єте, де напівголі берлінські повії розсівають їх смуток. На всіх кращих кіно й кафе-ресторанах написи: «Тільки для німців».

На літературній ділянці цілковите запустіння. Правда, існує щось на зразок спілки письменників, та в правлінні цієї «спілки» сидять лише якісь темні, не відомі нікому типи. Єдиний «автор», що інколи виступає публічно з своїми горе-творами, це мерзенний віршомаз-графоман Цурковський, який своєю появою несамохіть збуджує сміх у місті, що нагадує сьогодні велетенську тюрму.

У цій тюрмі пе вщухають вбивства. Протягом 20 міся­ців окупації гітлерівці замуЛлп кілька десятків тисяч мирних жителів. Майже щодня вивозять за місто і роз­стрілюють євреїв, причому не щадять і дітей.

Гірка доля і для тих львів’ян, що залишилися в жи­вих. Від голоду люди ходять паче тіні, суп з картопля­ного лушпиння вважають мало не святковою стравою. Че­рез відсутність палива більшість львівських квартир ось уже другу зиму зовсім не опалюється.

Останнього часу, в зв’язку з так званою «тотальною мобілізацією», все нові й нові тисячі львів’ян відправ­ляються під копвоєм на захід. Більшість їх працює в промисловості Північної і Західної Німеччини, де не сти­хають вибухи англійських бомб, бомб страшенної вибу­хової, руйнівної сили.

Відчули смак німецького панування і ті нечисленні країни, що називають себе «українськими націоналіста­ми». В грізний для України час вони встромили Батьків­щині ніж у спину. Окупанти позбавили їх будь-якого впливу на долю розтерзаного міста. Хоча дехто й пішов па собачу службу до окупантів, але німці не дуже охоче беруть таких навіть у поліцію, визнавши за краще ско­ристатися послугами колишніх агентів польської дефен­зиви.

Гестапо чим далі, тим більше має роботи. Але не ско­рилося окупантам місто-страдник. В старих мурах укра­їнського міста Львова день і ніч іде священна народна війна проти наглих загарбників. Полум’я цієї війни здій­мається щораз вище. Гинуть від куль партизанів німець­кі офіцери, безслідно зникають есесівські кати. Окупанти відповідають страхітливим терором. Були випадки страти дівчат партизанок на одному з центральних львівських майданів. їх підвішували за поги живими над палаючими

вогнищами. Партизанки вмирали в пекельних муках, однак ворог не почув від них пі слова скарги.

Так борються, так гинуть у нерівній боротьбі з лютим ворогом сини і дочки радянського Львова, діти міста, що завжди смертельним боєм боролося за свою волю і в цій боротьбі завжди перемагало.

І тепер переможе!

МИ ПРИЙМАЄМО виклик

З окупованих земель України приходять звістки, від яких морок лягає на душу. За цих 22 місяці війни ми вже бачили і пережили не одне, ми збагнули всю мерзот­ність душі гітлерівської каналії. Масові розстріли мир­ного населення, вбивства жінок і дітей, тортури, диво­вижні в своїй винахідливості знущання над людською гідністю — все це з першого ж дня війни стало найбільш характерною рисою політики німців на Україні.

Ми не дивувались уже нічому. Ми знали, що маємо справу з недолюдками, які вбивство і грабіж вчинили своїм ремеслом, з розгнузданими бестіями, па яких можо бути лише одна рада: смерть. І ми з першого ж дня війни знищуємо їх, як знищують під час зарази зачумлених щурів. Вбивають їх щодня і щогодини наші бійці, вби­вають наші партизани. В цій боротьбі наш народ знайшов у собі сили, щоб завдати ворогові смертельної рани, яку уже жодна «тотальна мобілізація» не вилікує. Гітлерівсь­ка Німеччина, Німеччина двоногих вовкулак опинилася, нарешті, в сталевому кільці смерті.

Один з фашистських ватажків сказав у свій час, що сходячи зі сцени історії, нацисти так грюкнуть дверима, що й сам сатана здригнеться. Бачачи своє безвихідне ста­новище, гітлерівці вирішили ще одним навальним штур­мом своїх армій домогтися того, чого не домоглися про­тягом двох років війни. А по окупованій радянській зем­лі, на землі, яка щораз грізнішим полум’ям горить під їх ногами, вони останнього часу взяли курс на поголовне винищення радянського населення, зокрема населення України. Вони сподіваються таким чином забезпечити тил своєї армії в недалеких вирішальних боях...

Гітлерівська машина смерті запрацювала па повну потужність.

За розписом у точно означений час есесівські різуни оточують місто по містові, село по селу та виводять чо­ловіків і жінок у поле, де косять їх кулеметними чергами, пильно дбаючи при цьому, щоб жодна жертва не уник­нула їхньої кулі. Дітей, включаючи й немовлят, страчують на очах батьків, вимазуючи їх губи розчином страшної отрути — ціанкалі.