Unknown

В последнее время гитлеровцы решили замаскировать разгром их в воздухе концентрацией больших авиасоеди­нений па Сталинградском фронте. Уже 47 дней продолжа­ется битва за Сталинград, 47 дней бросают гитлеровские летчики свои бомбы. Но эти бомбы ни на шаг не при­близили Гитлера к победе. Нацистские воздушные громи­лы, прищелкивая с садистским удовлетворением языком, рассказывают по радио о бомбардировках деревянных домов старой части Сталинграда. Но этими рассказами они ни в какой мере не скроют панического страха, кото­рым вот уже полгода живет население систематически и целесообразно разрушаемых городов Германии.

История идет вперед, она идет громовой, грозной по­ступью расплаты.

НА ПОРОЗІ ЗИМИ

З 16 на 17 вересня Берлін переживав тривожну ніч. В головному штабі німецької протиповітряної оборони не змовкаючи дзвонили телефони. «Британські ескадрильї над Рурською областю», «Впали перші бомби», «Злітає в повітря квартал за кварталом», «Все місто охопила пожежа», «Протиповітряна оборона безсильна, па місце одного збитого літака противника прилітає десять... двадцять нових», «Адольфгітлерштрасс у Вісбадені біль­ше не існує», «Такого страхітливого нальоту Німеччина ще не переживала»,— ось що міг почути тієї осінньої ночі Гіммлер, кат Німеччини і Європи, що виконує обов’яз­ки начальника німецької протиповітряної оборони.

Під час першої світової війни німецькі генерали підво­дили восени баланс літньої кампанії, а їх армії, зариті глибоко в землю, відпочивали. Зима 1941—42 року була для німців першою зимою, коли їх примусили вийти з нір і прийняти бій, що, за словами Гітлера, трохи не призвів фашистську Німеччину до катастрофи. Тепер, на порозі другої зимової кампанії на Сході, Німеччина опинилася в незрівнянно гіршій ситуації, ніж восени минулого року.

Торік німці в тилу знали війну тільки з газет та з нечис­ленних відвідин окремих англійських літаків. Німецькі воєнні заводи працювали тоді на всю потужність, вони са- мовпевнено світилися серед ночі електричними вогнями. В Німеччині була золота осінь, замість гуркоту бомб бу­ло чути шелест спадаючого листя в меланхолійних алеях берлінського Тіргартена, і ніхто тоді в Берліні не хотів бачити, що німецький бог війни плює кров’ю.

імм закінчилися «Вирішальний» для

торішні мрії гітлерівців — відомо.

німців етап війни завершив не Гіт- ^леР, а Червона Армія, і замість Москви німецькі солда­ти побачили перед собою холодну білу смерть...

Ми знаємо, скільки надій покладав Гітлер на кампа­нію 1942 року. Але і цього разу його плани були пола­мані. Німецький наступ розпочався з великим запізнен­ням. У половині вересня гітлерівські війська були зупи­нені на північних схилах гір Кавказа, а під Сталінградом вже довгий час ідуть небувалі по своїй запеклості бої. Німецький східний фронт розтягнувся на півдні дугою на додаткових тисячу кілометрів, і на тисячу кілометрів відійшли гітлерівські війська від своїх баз. На Сталін- град Гітлер кинув армію в декілька разів більшу від армії Роммеля в Єгипті, а Сталінград тримається, хоч за німецьким календарем він повинен був упасти ще місяць тому. Кавказькі гори вкрилися снігом, хоч німецькі гір­ські єгері збиралися перейти їх у трусиках. Подихом смерті повіяло па полки Гітлера з гір Кавказа і з за­волзьких степів.

У такій ситуації зустрічає фашистська Німеччина осінь — провісницю зими. Зустрічає її голодна, втомлена, спливаючи кров’ю в полум’ї велетенських пожеж. Ще рік тому німці відзначали свято вмерлих вогнями на кладо­вищах. Цього року вогні горять щоночі на велетенському кладовищі, що його ім’я — Німеччина. Вони горять за душі полеглих від німецьких бомб дітей і жінок Львова, Луцька,* Вітебська, Сталінграда, за душі вбитих німцями жителів Варшави, Ковентрі, Белграда... Вже не елегій­ною меланхолією, а чорним, безнадійним смутком, роз­пачем і передчуттям загибелі дихає проклята людством німецька земля.

16 вересня виступав британський міністр озброєння Літлтон. Він сказав: «У липні я говорив про 80 днів ви­рішальних подій. З них залишилось ще 19—20. Якщо росіяни за той час витримають і встоять, терези війни похиляться на користь союзників. Якщо німці навіть пе­реживуть цю зиму, то весною вони прокинуться в ста­левому кільці».

Слова Літлтона почули в цілому світі, почули їх, ма­буть, і в Німеччині. Радянський народ умів відстоювати свою незалежність і свою честь п’ятнадцять місяців: Вій і надалі йтиме шляхом слави, його солдати і надалі пока­зуватимуть людству приклад самовідданості та героїзму.

На порозі другої зимової кампанії ми віримо в близь­ку перемогу над гітлеризмом. У тяжких кровопролитних боях ми завоюємо цю перемогу.

ЛИЦЕМЕРИЕ БАНДИТА

Адольф Гитлер никогда, должно быть, не читал Ма­киавелли *, он вообще ничего не читал, кроме погромных брошюр своего идейного отца Люгера *. Поэтому было бы напрасно искать в его тактике результатов каких-либо ис­следований о прошлом человечества. Нет, Адольф Гитлер происходит из тех мелких буржуев, которые относятся к книгам с таким же отвращением, с каким бешеная со- бака смотрит на воду.