Читаем Unknown полностью

Уся Польща жадібно прислухається до артилерійської канонади, що наближається зі Сходу. Польща знає, що звідти йде визволення. І польський народ піднімається на рішучий бій, щоб при підтримці могутньої Червоної Армії вигнати з своєї землі німецьких окупантів і збу­дувати вільну, незалежну, сильну демократичну Поль­щу — сильну завдяки дружбі з найбільшою слов’янською державою — Радянським Союзом.

СОЛДАТИ СВОБОДИ

Дивізія імені Костюшка * готується до боїв. Над ве­личезним стрільбищем пролетіли перші снаряди і за ку­щами, що маскують бліндажі, піднялися стовбури чорного диму. Від детонацій задвигтіла земля. Це польські арти­леристи проводять навчання.

З високої спостерігальної вишки, збудованої солдата­ми, командуючий дивізією полковник Зигмунд Берлінг стежить за ходом занять. Поблизу вишки вишикувався батальйон піхоти. Мутно виблискують па сонці зелені каски та воронена сталь автоматів. Унтер-офіцер знайо­мить солдатів із зброєю, якої не знала колишня польська армія: бронебійною рушницею.

Лунають чотири постріли. Почервонілий від хвилю­вання «помер 1-й» — взводний Ласовський стає на витяж­ку перед полковником і рапортує: «Всі чотири постріли — влучні». Полковник стискає його руку. «Па кожну кулю — один німецький танк, такий паш лозунг!» — відповідає солдат.

По обох боках лісної галявини розташувався піхотний полк. В програмі демонстрація бронемашин і танків. З глибини лісу з ревом виринає гроза німців — танк Т-34. Заклекотів кулемет, за кожним гарматним пострілом перед машиною виблискує вогненний ореол.

Танк круто повертає, па декілька секунд зникає в протитанковому рові і, подолавши його, ламає і мне ви­соченну березу.

Очі солдатів горять захопленням. Вони знають: така зброя доведе їх до Вісли.

На майдані перед штабом артилерійського полка про­лунала команда «Смирно!». Високо на щоглі замайорів біло-червоний прапор. Очі солдатів і офіцерів звернені на трибуну. Говорить Ванда Василевська *:

25G

«Маєте в руках найкращу в світі зброю, маєте в сер­цях полум’яну любов до Батьківщини, білий орел роз­простер над вами крила до льоту. Цього досить, щоб мільйони наших змучених земляків діждалися дня свобо­ди. Вони благословлять вас па ратний подвиг. Будьте го­тові, солдати!»

Лісом покотилася лупа ентузіастпчних окликів, загри­мів національний гімн. Гімн, що звучав як присяга.

З-за річки, що нагадує солдатам рідну Віслу, сходить багряна куля сонця. На березі розставлені важкі міноме­ти, в ранковій тиші лунко дзвенить голос інструктора. Деякі його учні ще в цивільній одежі; вони тільки вчора пройшли медичну комісію. Здалека долітає спів: «Воєнко, воєнно, цужесь ти за папі...» 1 Це рота автоматників по­вертається з нічних занять. З-за лісу піднявся розвіду­вальний літак. На його крилах по чотири біло-червоні квадратики — пізнавальний знак польської авіації. Дзер­кальну поверхню річки з шумом розрізує глісер; на борту човна командир саперного батальйону. Його солдати на­водитимуть переправу.

Тут не гають ні хвилини часу. Кожний боєць дивізії знає: військове навчання — це справа його національної честі. Далекий шлях до Кракова і Варшави; щоб пройти його, треба навчитися бити ворога. Бити просто в його вовче серце.

Перша і четверта рота 3-го полку піхоти отримала завдання: протягом дванадцяти днів влаштувати стріль­бище. Роботою керували офіцери Орловський і Ярош. Праця була важка, виснажлива, проте на 12-й день стріль­бище з спостерігальною вишкою було готове. Складаючи подяку солдатам, полковник Берлінг сказав: «Ви працю­вали для Польщі. Хай свідомість цього буде для вас найвищою нагородою!»

Днями приїхав до дивізії капелан Кубш. Цей свяще­ник пережив уже німецьку голгофу *, він навчився всією душею ненавидіти гітлерівців, цих невблаганних ворогів усіх людських і божих законів. На знущання німецьких окупантів він відповів так, як відповідає кожний польсь­кий патріот: вступив у партизанський загін. Сьогодні на його погонах сяє зірка польського майора. Він піде з нею до Польщі, піде як священик і солдат і в спустоше-

1 Війнонько, війнонько, що ж ти за панянка (польськ.).— Ред.

9 Я. Галан, т. 4 них, осквернених німотою церквах заспіває з вірними пісню перемоги: «Те деум ляудамус» *.

257

Молодий, білявий солдат Кшесяк несміливо підходить до капелана. Звільнений з полону, він працював у Мор­довській АРСР, там і одружився. За його словами, жи­лося йому паче в бога за плечима. Однак на першу зві­стку про створення дивізії Кшесяк з’явився в воєнкоматі. «Жаль мені дружини,— розповідає,— але жаль мені і Польщі. Не зазнаю спокою, не знатиму щастя, поки моя країна не здобуде свободи».

Кшесяк чув, що капелан був «на тому боці». Чи він не знає випадково, що діється в його рідному містечку Логішин?

В молодого священика спалахнули очі.

«Брате, адже твій район у наших руках»!

Солдат зводить брови. Він не розуміє, в яких це «на­ших руках» може бути його далекий Логішинський район, «Ну, в наших —партизанських... У довколишніх се­лах по німцях слід прохолов».

Перейти на страницу:
Нет соединения с сервером, попробуйте зайти чуть позже