Уся Польща жадібно прислухається до артилерійської канонади, що наближається зі Сходу. Польща знає, що звідти йде визволення. І польський народ піднімається на рішучий бій, щоб при підтримці могутньої Червоної Армії вигнати з своєї землі німецьких окупантів і збудувати вільну, незалежну, сильну демократичну Польщу — сильну завдяки дружбі з найбільшою слов’янською державою — Радянським Союзом.
СОЛДАТИ СВОБОДИ
Дивізія імені Костюшка * готується до боїв. Над величезним стрільбищем пролетіли перші снаряди і за кущами, що маскують бліндажі, піднялися стовбури чорного диму. Від детонацій задвигтіла земля. Це польські артилеристи проводять навчання.
З високої спостерігальної вишки, збудованої солдатами, командуючий дивізією полковник Зигмунд Берлінг стежить за ходом занять. Поблизу вишки вишикувався батальйон піхоти. Мутно виблискують па сонці зелені каски та воронена сталь автоматів. Унтер-офіцер знайомить солдатів із зброєю, якої не знала колишня польська армія: бронебійною рушницею.
Лунають чотири постріли. Почервонілий від хвилювання «помер 1-й» — взводний Ласовський стає на витяжку перед полковником і рапортує: «Всі чотири постріли — влучні». Полковник стискає його руку. «Па кожну кулю — один німецький танк, такий паш лозунг!» — відповідає солдат.
По обох боках лісної галявини розташувався піхотний полк. В програмі демонстрація бронемашин і танків. З глибини лісу з ревом виринає гроза німців — танк Т-34. Заклекотів кулемет, за кожним гарматним пострілом перед машиною виблискує вогненний ореол.
Танк круто повертає, па декілька секунд зникає в протитанковому рові і, подолавши його, ламає і мне височенну березу.
Очі солдатів горять захопленням. Вони знають: така зброя доведе їх до Вісли.
На майдані перед штабом артилерійського полка пролунала команда «Смирно!». Високо на щоглі замайорів біло-червоний прапор. Очі солдатів і офіцерів звернені на трибуну. Говорить Ванда Василевська *:
25G
«Маєте в руках найкращу в світі зброю, маєте в серцях полум’яну любов до Батьківщини, білий орел розпростер над вами крила до льоту. Цього досить, щоб мільйони наших змучених земляків діждалися дня свободи. Вони благословлять вас па ратний подвиг. Будьте готові, солдати!»
Лісом покотилася лупа ентузіастпчних окликів, загримів національний гімн. Гімн, що звучав як присяга.
З-за річки, що нагадує солдатам рідну Віслу, сходить багряна куля сонця. На березі розставлені важкі міномети, в ранковій тиші лунко дзвенить голос інструктора. Деякі його учні ще в цивільній одежі; вони тільки вчора пройшли медичну комісію. Здалека долітає спів: «Воєнко, воєнно, цужесь ти за папі...» 1
Це рота автоматників повертається з нічних занять. З-за лісу піднявся розвідувальний літак. На його крилах по чотири біло-червоні квадратики — пізнавальний знак польської авіації. Дзеркальну поверхню річки з шумом розрізує глісер; на борту човна командир саперного батальйону. Його солдати наводитимуть переправу.Тут не гають ні хвилини часу. Кожний боєць дивізії знає: військове навчання — це справа його національної честі. Далекий шлях до Кракова і Варшави; щоб пройти його, треба навчитися бити ворога. Бити просто в його вовче серце.
Перша і четверта рота 3-го полку піхоти отримала завдання: протягом дванадцяти днів влаштувати стрільбище. Роботою керували офіцери Орловський і Ярош. Праця була важка, виснажлива, проте на 12-й день стрільбище з спостерігальною вишкою було готове. Складаючи подяку солдатам, полковник Берлінг сказав: «Ви працювали для Польщі. Хай свідомість цього буде для вас найвищою нагородою!»
Днями приїхав до дивізії капелан Кубш. Цей священик пережив уже німецьку голгофу *, він навчився всією душею ненавидіти гітлерівців, цих невблаганних ворогів усіх людських і божих законів. На знущання німецьких окупантів він відповів так, як відповідає кожний польський патріот: вступив у партизанський загін. Сьогодні на його погонах сяє зірка польського майора. Він піде з нею до Польщі, піде як священик і солдат і в спустоше-
1
Війнонько, війнонько, що ж ти за панянка9 Я. Галан, т. 4 них, осквернених німотою церквах заспіває з вірними пісню перемоги: «Те деум ляудамус» *.
257
Молодий, білявий солдат Кшесяк несміливо підходить до капелана. Звільнений з полону, він працював у Мордовській АРСР, там і одружився. За його словами, жилося йому паче в бога за плечима. Однак на першу звістку про створення дивізії Кшесяк з’явився в воєнкоматі. «Жаль мені дружини,— розповідає,— але жаль мені і Польщі. Не зазнаю спокою, не знатиму щастя, поки моя країна не здобуде свободи».
Кшесяк чув, що капелан був «на тому боці». Чи він не знає випадково, що діється в його рідному містечку Логішин?
В молодого священика спалахнули очі.
«Брате, адже твій район у наших руках»!
Солдат зводить брови. Він не розуміє, в яких це «наших руках» може бути його далекий Логішинський район, «Ну, в наших —партизанських... У довколишніх селах по німцях слід прохолов».