Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза

Переважна більшість листів-статей були написані для нової книги і лише декілька з них перероблені Гоголем з раніше існуючих редакцій. Разом з тим багато з листів, адресатів яких неможливо встановити, написані в тональності Гоголевих послань до друзів початку 1840-х років, коли став виразно відчутним пафос повчань і проповідництва. Перемежовуючи листи до відомих осіб з листами до уявних адресатів, Гоголь досягає ефекту руйнації літературної основи оповіді, наближуючи і прив’язуючи обговорювані питання до сучасного моменту і заразом надаючи слову особливої довірливості та достовірності.

Лист від апостольських часів слугував засобом комунікації між християнами, і як форма пастирських послань він зберігся в католицькій традиції, а як жанр отримав друге життя і став популярним у літературі європейського сентименталізму другої половини XVIII ст., що й успадкувала література романтизму. Це було добре відомо Гоголю, який, обравши таку жанрову форму книги, став продовжувачем цієї традиції у новий час. Тож початки «Вибраних місць» варто шукати в апостольських листах ще євангельської доби.

Масштабність задуму зумовила і необхідність звернення письменника до широкої джерельної бази. Як і в «Мертвих душах», Гоголь прагне охопити у «Вибраних місцях» всі сфери життя, «всю Русь»: це історіософія, держава, Церква, віра, мораль, сім’я, пошуки сенсу життя і діяльності як можновладця, так і «маленької людини» — такий спектр проблем вимагав широкої обізнаності автора. Серед джерел книги дослідники, як правило, вказують праці святих отців, житійну літературу, богословські труди, історичні студії з історії Росії та церковного життя. Так, Ю. Барабаш називає праці зі статистики, етнографії, географії, фольклористичні зібрання і літописи (Барабаш Ю.Я. Загадка «Прощальной повести» («Выбранные места из переписки с друзьями»: Опыт непредвзятого прочтения). — М., 1993. — С. 113‒114). Ще про джерела книги див.: Вайскопф М. Сюжет Гоголя. — М., 1993. — С. 490‒491. На європейський обшир читацьких уподобань Гоголя вказує Д. Чижевський (Чижевский Д.И. Неизвестный Гоголь // Н.В. Гоголь. Материалы и исследования. — М., 1995. — С. 212‒221).

Літературне «оточення» гоголівських «Вибраних місць» зробив спробу визначити В. Десницький (див.: Десницкий В. Задачи изучения жизни и творчества Гоголя // Н.В. Гоголь. Материалы и наследования. — М., 1936. — Т. 2. — С. 47‒48). Добре знаними Гоголем були і праці представників західноєвропейської християнської думки, зокрема, італійця Сільвіо Пелліко, діячів польського католицького ордену «з-мертвих-встанців», лідерів «нового християнства» Сен-Сімона і Ламенне (див.: Михед П.В. Гоголь и западноевропейская христианская мысль (проблемы изучения) // Toronto Slavic Quarterly. — 2009. — № 31. — Режим доступу: http://www.utoronto.ca/tsq/31/miklied31.shtml).

Відлуння глибокого переосмислення новітніх християнських ідей звучить у Гоголевому «Світлому Воскресінні»: «Як би цей день прийшовся, здавалось, доречно нашому дев’ятнадцятому віку, коли думки про щастя людства стали заледве не улюбленими думками всіх; коли обійняти все людство, як братів, зробилось улюбленою мрією молодої людини; коли багато хто тільки й мріє про те, як перебудувати все людство, як піднести внутрішню гідність людини; коли майже половина вже визнала урочисто, що одне тільки християнство в силах це здійснити; коли стали стверджувати, що слід ближче ввести закон Христа як у сімейний, так і державний побут; коли стали навіть поговорювати про те, щоб усе було спільним — і будинки, і землі; коли подвиги жалісливості й допомоги нещасним стали розмовами навіть модних віталень; коли, нарешті, стало тісно від усяких чоловіколюбних закладів, будинків для прочан і притулків».

У «Вибраних місцях» Гоголь пропонує розбудувати світ на засадах християнського вчення у той час, коли Європа переживає занепад романтичних ідеалів і на історичному видноколі визріває нова позитивістська доба. Комплекс пропонованих Гоголем ідей дав підстави для розмови про притаманний їм утопічний характер (М. Гершензон). Так, В. Гіппіус називає цю утопію «бюрократичною», «феодальною», «патріархальною» (Гиппиус В.В. От Пушкина до Блока. — С. 186), К. Мочульський — «чисто романтичною» (Мочульский К. Духовный путь Гоголя // Мочульский К. Гоголь. Соловьев. Достоевский. — 1995. — С. 42), протоієрей Георгій Флоровський — «утопією священного царства» (Георгий Флоровский, протоиерей. Пути русского богословия. — Париж, 1983. — С. 266); одну з останніх інтерпретацій цієї думки знаходимо у Н. Крутікової («Выбранные места из переписки с друзьями» Гоголя как утопия и ее западные параллели // Слов’янські літератури. XI Міжнар. з’їзд славістів: Доповіді. — К., 1993. — С. 112‒132).