Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза

Іншої думки дотримується Ю. Барабаш, який вважає книгу Гоголя «програмою реформ» (див.: Барабаш Ю.Я. Загадка «Прощальной повести» («Выбранные места из переписки с друзьями»: Опыт непредвзятого прочтения). — С. 119, 127‒128). Втім ще сучасники Гоголя відчували в грандіозності задуму вияв національного характеру мислення. Поміркований С.Т. Аксаков у листі до сина писав: «Я не буду знати, що мені заперечити тій людині, яка скаже: “…це — хохлацька штука: широко замахнувся, не впорався з масштабністю художнього завдання другого тому і прикинувся проповідником християнства”» (лист від 14 січня 1847 р.). За тим пробивається уявлення росіян про поведінковий код українців в Росії (Аксаков С.Т. История моего знакомства с Гоголем. — М., 1960. — С. 166).

Книга Гоголя, привернувши увагу всієї читаючої Росії, викликала нечуваний резонанс, сформувавши табір як захоплених прибічників його ідей, так і не менш відвертих супротивників. Тож рецепція «Вибраних місць» має свою велику і доволі інтригуючу історію (див.: Моргулис Ю.Д. Книга Н.В. Гоголя «Выбранные места из переписки с друзьями»: Основные вехи истории восприятия. — СПб., 1998).

Готуючи книгу до видання і передчуваючи її вибуховий потенціал, упевнений в успіху Гоголь писав П. Плетньову: «…готуй папір для другого видання, що, як я гадаю, піде відразу: книга ця розійдеться більше за всі мої попередні твори, бо це до сих пір моя єдина вартісна книга» (від 30 липня 1846 р.).

Разом з тим він досить точно передчував, звідки слід було чекати головного спротиву книзі. І дійсно, саме середовище прогресистів-західників найбільш гостро і войовниче сприйняло його ідеї. Однак реальний шквал критики приголомшив автора.

Причина такої реакції полягала в тому, що світська людина, відомий письменник, який приніс в літературу сміхове начало, комічну інтонацію, не очікувано постав у позі вчителя-наставника і з високим словом повчання, виразно забарвленим християнсько-церковною і проповідницькою інтонацією, звернувся до всього суспільства.

Декілька місяців Росія говорила про нову книгу Гоголя — уперше в історії російського суспільства книга привернула увагу всієї Росії. В. Бєлінський мав підстави зауважити, що зміст «Заповіту» «полягає в інтимній бесіді автора з Росією… Тобто автор говорить і показує, а Росія його слухає й обіцяє виконати» (Белинский В.Г. Собрание сочинений: В 9 т. — М., 1982. — Т. 8. — С. 222‒223).

Більшість критиків розглядали «Вибрані місця» як твір, що не відповідав логіці творчого розвитку письменника, в якому він зрадив своєму таланту. Саме ця точка зору закономірно породила тему хвороби автора. Гоголь надто уважно і болісно сприймав критику, особливо мало аргументовану. П. Плетньов у листі до В. Жуковського від 5 квітня 1847 р. писав: «Мене турбує пристрасть Гоголя читати всі дурниці, які пишуть про його книгу. З них він має намір вчитись і удосконалюватись. Втовкмачте йому, що від цих марень можна хіба що збожеволіти або просто розізлитись» (див.: Последняя книга Н.В. Гоголя. — М., 2010. — С. 95).

«Вибрані місця» збурили цілу хвилю критичних виступів, які самі по собі стали подією в суспільно-політичному житті Росії. Таким і став зальцбрунський лист В. Бєлінського, поширений у рукописних списках і надрукований О. Герценом в Лондоні 1855 р. Цей відомий лист Бєлінського на багато десятиліть визначив ставлення російського суспільства до книги Гоголя, за радянської доби його критична оцінка була визнана беззаперечно канонічною.

Лише в працях кінця XX — першого десятиліття XXI ст. (О. Анненкової, Ю. Барабаша, В. Воропаєва, І. Золотуського) були зроблені спроби реабілітації «Вибраних місць», що сприяло осмисленню книги як цілісного духовного та естетичного явища.

В. Бєлінський у першому відгуку на твір Гоголя, вміщеному в «Современнике», докоряє йому, що художник відмовився від свого покликання: « …горе чоловікові, котрого сама природа створила художником, горе йому, коли, незадоволений своєю дорогою, він шугне на чужий йому шлях! На тому новому шляху чекає на нього неминуче падіння, після якого не завжди буває можливим повернення на попередню дорогу…» (Белинский В.Г. Собрание сочинений. — Т. 8. — С. 238‒239). У відомому «Листі до Гоголя» критик виказує вже іншу претензію в дещо новій тональності: «… неможливо мовчати, коли під покровом релігії і захистом батога проповідують обман і відсутність моралі як істину і доброчесність» (Там само. — С. 281). Бєлінський не шкодує різких слів на адресу самого письменника: «Проповідник батога, апостол невігластва, поборник обскурантизму і мракобісся, панегірист татарських звичаїв — що ви робите!» (Там само. — С. 283). І закликає в кінці листа відмовитись від своєї останньої книги: «…вам потрібно зі щирим смиренням зректися останньої вашої книги і тяжкий гріх її виходу в світ спокутувати новими творами, котрі б нагадали ваші попередні» (Там само. — С. 289).