Читаем 1794 полностью

— Краще швидше біжи до господині й повідом про відвідувачів, хай приготується до розмови, якщо їй треба, або прийме нас у будь-якому стані. Ми чекаємо тут, але якщо це затягнеться — піднімемося самі.

Жінка побігла в дім, залишивши їх у передпокої. На підлозі стільки пилу, що чітко видно сліди мешканців. Ніде не світиться. На стінах портрети, але всі фігури на них одягнені в сіре, наче якісь духи. Меблів роздивитися не вдалося, тільки нечіткі обриси. Але довго чекати не довелося: служниця повернулася і мовчки махнула, щоб гості йшли за нею. Коридор повернув, за рогом покоївка відчинила їм двері однієї кімнати. У ній два стільці. Кімната гарно оформлена, на стінах гобелени з переплетеними квітами й лавровими гілками. Висять портрети й пейзажі у вишуканих рамах. Два великих вікна відчинені, щоб провітрилося, біла штора тріпоче від слабкого вітерцю. У кімнаті багато трояндових букетів — у вазах, жардиньєрках, навіть у мідних каструлях, яким місце на кухні. Аромат густий і солодкувато-задушливий, але навіть його недостатньо, щоб заглушити трупний сморід, ніби під дошками підлоги здох пацюк.

Прямо перед ними — ліжко з балдахіном, крізь який видно тільки силует людини, що там лежить. Ліжко призначене для двох, але вона сама займає весь простір. Вінґе бачить, як гора плоті рухається вгору-вниз у такт її диханню.

— Пані Сетон?

З-за балдахіну чується тонкий смішок, ніби захихотіла дівчинка:

— Ви хотіли зустрітися зі мною, не з моїм чоловіком. Але я впевнена, що ваша справа стосується його.

Кардель здригнувся від цього голосу. Відчув, як рука вкрилася гусячою шкірою.

Голосок надто тонкий для такого тіла. Але почули вони й ще дещо: говорить жінка якось непевно, ніби не може впоратися з язиком і губами, а після кожного речення кашляє і форкає.

— Хочете моєму чоловікові зробити щось погане?

Не вагаючись, Вінґе підтвердив:

— Так.

— Довго я чекала когось типу вас. Але не сказала б, що уявляла вас саме так.

На мить змовкла. Лежала непорушно. Почувся легенький дзвін. Двері швидко відчинилися і зазирнула служниця.

— Слухай вас, пані.

— Ґуставо, люба, підійди, будь ласка.

Служниця вклонилася і стала біля ліжка.

— Скільки ти вже мене доглядаєш?

— Я в домі вже шість місяців, пані.

— Ти добре міняєш постіль і промиваєш мої пролежні, але розуму Бог тобі дав небагато. Але ти тут досить довго, може, зрозуміла, як я опинилася у такому стані?

Ґустава почала звиватися, як вугор на сковорідці, але не наважувалася відповісти.

— Мій чоловік наводить на тебе жах, так?

Служниця втупилася в одну точку на підлозі, а руки склала, як для молитви. Тихо заплакала.

— Так і має бути. Тюко платить тобі значно більше, ніж ти заслуговуєш, і чекає від тебе відданості. Якби ці люди не сказали, що з поліції, ти виконала б його наказ і ніколи нікого не пустила в дім. Я знаю, що ти захочеш йому розповісти. Але подивися на цих чоловіків. Якщо ти хоч слово скажеш моєму чоловікові про їхній візит, вони завдадуть тобі такого болю, що мої страждання здадуться тобі прогулянкою в Королівському саду. З форми того великого бачиш, що він пальт. Кине тебе до Прядильного дому, і навіть якщо ти досі не була повією, там швидко навчишся. Ти доволі симпатична, так що навіть інші курви в чергу стоятимуть, щоб твій язик потанцював у них між стегнами, і не дадуть тобі спокою, аж поки не вдовольниш усіх до одної. Ти все зрозуміла, люба Ґуставо? Ти тільки кивни і підійди витри мені підборіддя.

Служниця підскочила до ліжка, відсунула завісу, зробила, що було наказано, і в сльозах вибігла з кімнати. За нею залишилися мокрі сліди й калюжка там, де вона стояла.

— Я вас шокую? Вам варто було цього очікувати. Я його дружина і заслужила його прізвище.

Кардель марно намагався краще її роздивитися, а Вінґе легенько кашлянув і запитав:

— Пані Сетон, ви знаєте, де ваш чоловік?

— Ви ж його бачили? Це я зробила. До Тюко Сетона нелегко підібратися, але я вкрала бритву й терпляче чекала слушної нагоди. Зараз сміюся з нього щоразу, як гній тече з його рани і він мусить виймати шовкову хусточку або коли кінчиком язика обмацує рану, ніби вона щойно з’явилася. Уявляю, що він постійно відчуває смак леза на губах і язику, і мене це веселить. Але Тюко заздрить, що я маю таку втіху, тому мені доводиться вдавати, що мене це не смішить. Так, він знову повернувся, постійно приходить, і ми знову чоловік і дружина, хоч він і думав, що я давно померла.

— Він був за кордоном і тільки недавно повернувся?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Уральское эхо
Уральское эхо

Действие романа Николая Свечина «Уральское эхо» происходит летом 1913 года: в Петербурге пропал без вести надзиратель сыскной полиции. Тело не найдено, однако очевидно, что он убит преступниками.Подозрение падает на крупного столичного уголовного авторитета по кличке Граф Платов. Поиски убийцы зашли в тупик, но в ходе их удалось обнаружить украденную с уральских копей платину. Террористы из банды уральского боевика Лбова выкопали из земли клад атамана и готовят на эти деньги убийство царя! Лыков и его помощник Азвестопуло срочно выехали в столицу Урала Екатеринбург, где им удалось раскрыть схему хищений драгметаллов, арестовать Платова и разгромить местных эсеров. Но они совсем не ожидали, что сами окажутся втянуты в преступный водоворот…

Николай Свечин

Детективы / Исторический детектив / Исторические детективы
Сеть птицелова
Сеть птицелова

Июнь 1812 года. Наполеон переходит Неман, Багратион в спешке отступает. Дивизион неприятельской армии останавливается на постой в имении князей Липецких – Приволье. Вынужденные делить кров с французскими майором и военным хирургом, Липецкие хранят напряженное перемирие. Однако вскоре в Приволье происходит страшное, и Буонапарте тут явно ни при чем. Неизвестный душегуб крадет крепостных девочек, которых спустя время находят задушенными. Идет война, и официальное расследование невозможно, тем не менее юная княжна Липецкая и майор французской армии решают, что понятия христианской морали выше конфликта европейских государей, и начинают собственное расследование. Но как отыскать во взбаламученном наполеоновским нашествием уезде след детоубийцы? Можно ли довериться врагу? Стоит ли – соседу? И что делать, когда в стены родного дома вползает ужас, превращая самых близких в страшных чужаков?..

Дарья Дезомбре

Исторический детектив