1794

— Мій любий Тюко повернувся торік. Я дуже за ним сумувала. Можна сказати, коли я його бачила востаннє, він був на межі певної смерті. Я намагалася уявити, як він там, далеко від мене, на іншому краю світу… Сподівалася, що він у безпеці. А потім він повернувся, навіть більше — зумів залагодити проблеми з усіма своїми ­колишніми ворогами. Відкрив той дитячий будинок, став улюбленцем найвищих осіб королівства, навіть Евменіди тепер нічого йому вдіяти не можуть. Тому чекають свого шансу і вдають, що вдячно прийняли його подарунок — малого бідолаху Еріка Тре-Русура і його вродливу дружину. Знаєте, він нічого від мене не приховує. Тюко багато в чому досі маленький хлопчик, який прагне, щоб мама його цінувала й любила. Тільки зараз цю роль виконую я, слухаю всі його одкровення — самі бачите, я не можу більше бути тією, ким має бути дружина. Його успіхи мене радують. Вони дають мені можливість докластися до його падіння. Я вірю, що провидіння його пожаліло, щоб і я мала шанс помститися. Сподіваюся, ви задля цього прийшли?

Кардель відповів коротко й чітко, як військовий:

— Стражденна мати попросила нас розслідувати смерть її дочки. Відповідальний за неї ваш чоловік.

Вона засміялася.

— Який збіг. Я теж материна дочка. Яке щастя, що чекати в цьому ліжку довелося шість років, перш ніж до мене прийшли посланці справедливості. Хай навіть не як до жертви, а як до свідка. Але я знаю, що поліція боїться чіпати Тюко. Він має справді могутніх покровителів. Думаю, ви дієте з власної ініціативи.

Їхнє мовчання підтвердило її здогад. Жінка кашлянула й повела далі:

— Знаєте, я тут лежу на найніжніших шовкових простирадлах, але після стількох років це те саме, що лежати на гострих кілках. Але тут я знайшла Бога. Служниці мені читають… Тільки не дозволяю їм читати Новий заповіт, бо що страждання Сина Людського порівняно з моїми? І якщо він зміг пробачити, то лише тому, що його недостатньо мучили. Я без жодного вагання провисіла б кілька годин на хресті замість років, проведених у цьому ліжку. Ні, мій Бог — у Старому заповіті. Той, який затопив світ, бо його недостатньо шанували. Той, що повбивав єгипетських первістків. Той, чиї ведмедиці розірвали сорока двох дітей, які глузували з пророка Єлисея. Той, що вимагає око за око й зуб за зуб. Такого Бога заслуговують люди.

Знову засміялася, як дитина, і знову Карделя пересмикнуло.

— У мене багато гнійників. Упевнена, ви чуєте сморід навіть крізь пахощі троянд. Кожного дня мене миють і міняють простирадла, але рани не гояться. Шкіра стала тонка, як шовк, тріскається від найменшого дотику. Але скоро прийде кінець моїм стражданням, і навіть якщо Бог кине мене до пекла, порівняно з цією кімнатою там будуть Єлисейські Поля.

Передихнула.

— Ти. Великий. Можеш стати біля вікна, щоб я тебе краще бачила?

Кардель невпевнено підвівся і зробив те, про що вона попросила.

— Ти недавно бився. Почав ти?

Кардель кивнув. Певний час чулося тільки важке дихання пані Сетон. Потім вона кілька разів кашлянула й сказала:

— І ви прийшли, бо хочете домогтися справедливо­сті — хай там що це слово означає у нашому світі? Ви маєте знати, що навряд чи дочекаєтеся від когось допомоги, навіть якщо затиснете Тюко в кут і він у всьому зізнається і в присутності свідків власноруч підпише зізнання.

Здається, вона й сама задумалася про те, що сказала. Кардель відчув, що вона дивиться на рани на його обличчі.

— На початку тижня мій чоловік зайшов, ми трохи поговорили, а потім він пішов прийняти одного відвідувача у сусідній кімнаті. Стіни тут не дуже товсті, а в мене слух з роками все гостріший. Тюко просив про зустріч з представником свого братства. Хоче домовитися про вічний мир замість тимчасового перемир’я. Якщо вам удасться підслухати хоча б частину цієї розмови і вас не викриють — це вам дуже допоможе. Ви знаєте палац Стенбок на Ріддаргольмені? Вони зустрічаються опівночі у крилі, де хірургічні зали. Прийдете туди — шукайте приміщення, де ще світитиметься. І хай вас не дивує зала — вони завжди вибирають незвичайні місця. Сподіваюся, ви знайдете там надійну схованку.

Кардель рушив до дверей, радий, що нарешті може піти, але Вінґе залишився на місці.

— Пані Сетон, що з вами?

— Зламаний хребет. Можу тільки головою рухати.

— Це він зробив?