1794

— Послухай, дурна дрібното. Тут немає нікого, крім тебе й мене, і не існує ніякої вищої сили, яка може це побачити й нас засудити. Природі на нас начхати. Природа й не мигне, якщо весь наш людський рід згине в муках і стражданнях. Ця жінка скоро перетвориться на одного з численних мерців, і ніхто ніколи її не шукатиме. Хіба ти не ріжеш м’ясо щовечора за своїм столом, хіба не їси сам і не частуєш інших? Чим це відрізняється, якщо глянути на все трохи ширше? Коли ми покинемо цю кімнату, лише твої спогади пов’язуватимуть тебе й те, що тут станеться. Просто забудь. Дбай про свою дружину й дитину, будь хорошим чоловіком і батьком, якщо тобі це подобається. Хай це буде просто сон, не більше.

Сетон зробив паузу й витер рану.

— Час спливає. Ставай до роботи. Спершу права нога, добре? І не забудь описувати кожен свій рух, як обіцяв.

Ніберґ тихо почав розповідати:

— Quadriceps femoris…

— Будь ласка, засунь кляп глибше їй у горло. Здається, вона починає прокидатися, а я не хотів би, що її вит­тя нам заважало.

— Але ви ж сказали… Лауданум… Що її не можна врятувати…

— Схоже, що вона просто дуже п’яна. І що з того, що я сказав не зовсім правду? Завдяки твоєму скальпелю вона тепер точно помре, хіба ні? Вона стікає кров’ю, і скоро все буде закінчено. Кляп, будь ласка. Чуєш, уже стогне.

Ніберґ щільніше заштовхав кляп у рота нещасної.

— Сподіваюся, ти не будеш проти, якщо я трохи розстебнуся.

Сетон розстебнув штани й спустив їх на стегна. Зі своєї схованки Кардель бачив, як права рука ритмічно рухається вгору-вниз. Ніберґ заплакав. Почулися заглушені кляпом крики жінки. З рани на щоці Сетона цівка гною потекла на сорочку, але він навіть не помітив.

11.

Еміль Вінґе іде Корабельною набережною вздовж Луґордена до Стреммена й повертає тільки тоді, коли чує перед собою шум води на порогах перед недобудованим північним мостом. Темним велетнем височіє палац над Солоним озером, з якого на крайні будинки міста дмухає холодний вітер. Біля Лейонбакена знову завернув і пішов назад тією самою дорогою, набережною, вздовж якої ще досі стоять ятки зі Святомихайлівського ярмарку.

Матроси сховалися за купу мішків і грають у карти, притискаючи їх камінцями, щоб вітер не здув. Хто не грає, підскакують на місці, щоб трохи зігрітися, ховають руки під пахвами й щуляться. Вінґе йде, зупиняючись, тільки коли поперед нього опиняється матрос чи вуличне хлопчисько. Камінь під ногами досі йому чужий, граніт норрмальмських вулиць досі здається густо розставленими пастками, націленими на ноги неуважних перехожих. Поруч іде сестра, але схоже, що вітер і холод гірше переносить він, а не вона.

— Хвала Богу, що твій друг схаменувся, перш ніж усе полетіло шкереберть.

— Жан-Мішель не дурний. Просто часом буває надто різкий. У ньому нуртує велика лють, і рани болять. Коли не носить дерев’яний протез, часом поводиться так, ніби відірвана рука досі на місці. Мені здається, що він її ще відчуває, якщо це взагалі можливо.

— А що було далі?

— Страждала вона недовго. Якщо спитати Сетона — занадто недовго. Може, студент проявив милосердя і над­різав якусь велику судину. Потім обоє пішли, залишивши все як було. Сторож мав там прибрати під ранок. Ми почекали кілька хвилин і теж пішли.

Гедвіґ похитала головою. Вітер підхопив її пасмо, коли вона глянула на Еміля.

— Пані Сетон вас надурила. Під час вашої зустрічі вона добре вивчила Карделя — припускаю, що це було неважко. Ти казав, що він був побитий,— це підтвердило його схильність до насильства. Навмисно підкликала, щоб він її побачив і ще більше зненавидів її чоловіка, а потім послала вас у пастку з хибними надіями. Вона сподівалася, що Кардель уб’є Сетона.

— Але навіщо? Якби вона нам допомогла, домоглася б справедливості й для себе.

— Мені здається, вона має підстави вважати, що ви нічого не доможетеся. Може, думає, що поліція закриє розслідування, перш ніж ви щось знайдете. Чи ви не здалися їй гідними довіри — пальт-каліка й студент, що боїться звуків, які чує лише він. Діти з притулку пані Сетон не цікавлять, пекла вона не боїться.

Еміль кивнув. Усе слушно.

— Залишається сподіватися, що вона помилилася щодо нас.

Він сів на купу дощок і подивився угору, тримаючи долоні біля скронь, щоб захистити очі від вітру. Хмари трохи розсіялися, і зараз крізь них пробивалося слабке сонячне проміння. Об стінку Корабельної набережної розбиваються бурхливі хвилі. Судна прив’язані до пристані й одне до одного, гойдаються на воді зі спущеними вітрилами.

Еміль зітхнув.

— Гедвіґ, я не знаю, що робити. У голові крутиться стільки думок, що жодної не можу схопити за хвоста.

Сестра сіла біля нього.

— Сетонова сила й слабкість — Горнсберґет. Туди треба бити. Що, як хтось викупить сиротинець?

— Як?

— Якщо хтось інший зможе фінансувати притулок, Сетон стане зайвим і ви зможете його притиснути. Ти зі своїм другом в першу чергу думаєте про обвинувачення. А мені здається, головне тут — гроші.

— У нас менше ріксдалерів, ніж людей, яких цікавлять наші докази. Діяльність сиротинця коштує більше, ніж королівство дає на все поліційне управління разом з платнею усіх працівників.