1794

— А труп? Я мушу спитати, чи його отримали чесним способом. Такий порядок.

— Не хвилюйтеся. Вона не мала родичів, ніхто про неї не питатиме. Мій помічник Жаррік знайшов її, як ми й домовилися. Я припускаю, що ви знаєте, що потім робити з останками.

Ніберґ тим часом поставив свою скриньку на лаву й відчинив. Провів долонею по блискучих інструментах і кивнув:

— Зазвичай наш сторож про все це дбає. Він прийде перед ранком, прибере тут і вивезе останки. Я йому пообіцяв пригостити випивкою за додаткову роботу.

Послабив ремінець, що тримає один зі скальпелів, пальцем спробував, чи достатньо гострий, потім узяв брусок, плюнув на нього й став гострити інструмент. Сетон сів на лаву.

— Пане Ніберґ, ви могли б розповідати мені про кожен розріз, як це робили б ваші професори на лекції? Боюся, що мої знання людської анатомії дуже поверхові, а я дуже допитливий.

— Звичайно, пане Сетон. Якщо матимете якісь запитання — питайте, не соромтеся. Я почну з того, що одним розрізом відкрию груди, розпиляю кістки й спеціальним гаком розведу ребра, щоб оглянути внутрішні органи.

Сетон кашлянув, торкнувся хустинкою до своєї рани й мовив:

— Якщо ви не проти, юначе, я волів би почати з чогось меншого, скажімо, нервів і м’язів на руці чи нозі.

Ніберґ змовницьки посміхнувся:

— А, хочете почати з меншого? Вибачте, пане Сетон, я мав про це подумати. Ми, студенти-хірурги, звикли до вигляду людських нутрощів і забуваємо, що інші люди не дивляться на таке щодня. Зазвичай ми ріжемо зразу з грудей чи живота. Але, певна річ, можемо почати і з меншого, якщо ви так бажаєте.

Молодик знову перевірив гостроту скальпеля, задоволено кивнув і розклав інструменти в тому порядку, як планував їх використовувати. Узяв ножиці.

— Почну з того, що звільню її від одягу. Чи бажаєте, щоб я прикрив її геніталії? На лекціях їх вигляд часом надто заважає декому з колег.

— Мені не заважає.

Щойно Ніберґ розрізав сукню, ножиці випали з його руки й дзенькнули на підлозі.

— Пане Сетон! Сталася страшна помилка! Ця жінка досі жива. Вона тепла й дихає, хоч і слабко. Принесіть води, я спробую привести її до тями.

Сетон закинув ногу на ногу.

— Немає ніякої помилки, пане Ніберґ. Я подумав, що так буде цікавіше. Якщо ви переживаєте за її життя — можу вас заспокоїти. Доза лаудануму, яку вона отримала, значно вища, ніж людина може пережити. У кожному разі, це останні хвилини її життя. Мій помічник міцно її зв’язав, але зробив це радше для того, щоб я не подумав, що він недбалий. Вона все одно не може рухатися і нічого не відчуває. Її життя скінчене, і це не ваша провина, присягаюся могилою свого батька.

Ніберґ якусь мить подивився на Сетона, потім пішов до лави й почав збирати свої інструменти.

— Я дуже помилився щодо вас, пане Сетон. Ви божевільний. Не чули про клятву Гіппократа? Хірургія має рятувати життя, і ніяк інакше. Я збираюся заявити в поліцію, що тут відбувається, і все про вас розповісти.

— Мій помічник отримав наказ чекати біля ваших дверей, юначе. Біля тих дверей, за якими солодко сплять прекрасна Улла й маленька Ульріка. Не хвилюйтеся. Жаррік чекатиме з правильного боку дверей. Рівно до четвертої години. Якщо до того часу я не повідомлю, що все минуло так, як я хотів, він відімкне замок і зайде. І краще вам не знати, що він потім зробить.

Вінґе не зводив очей з Карделя звідтоді, як відчув, що можуть бути проблеми. Мікель не витримав і поривався встати. Вінґе схопив його за плечі й щосили намагався втримати. Відчув, як тіло пальта тремтить від гніву. Еміль прихилився і зашепотів на вухо:

— Жане-Мішелю, ти не можеш нічого зробити. Подумай, що станеться з бідолашними дітьми, якщо уб’єш Сетона.

Зараз тільки його руки стримували Карделя, але цього явно було недостатньо. У відчаї схопив Мікеля за вуха, але не зміг повернути до себе його голову, тому сам пересунувся і подивився тому в очі:

— Ти сам чув, що він сказав. Цієї жінки однак уже не вдасться врятувати. А якщо зараз піднімеш руку на нього, усі наші зусилля будуть марні. Ти не розумієш?

У витріщених Карделевих очах не побачив ні сліду розуміння. Еміль вдався до останнього аргументу, який мав:

— Жане-Мішелю, Сесіл не хотів би, щоб ти став убивцею.

Криза минула. Поступово кровожерна гримаса зник­ла з Мікелевого обличчя, змінившись виразом смиренного відчаю. Коротко кивнув Емілю.

Ніберґ вагався, не знаючи, що йому робити. Сетон вислухав його благання, обіцянки й погрози, потім жестом зупинив: