1794

— Я за життя зустрічала багато чоловіків. Добрих, злих. Є такі, що за десять хвилин роблять свою справу й зникають, навіть не питаючи, як мене звати. Інші хочуть, щоб їх зваблювали, або вдають, що їх змусили сюди прийти, щоб я була їхньою пані. Деякі б’ють, деякі плачуть, деякі просто хочуть, щоб їх хтось послухав. Усі різні, лише потяг один на всіх. Сесіл — єдиний, до кого я відчувала прив’язаність. Вибрав мене, бо я була схожа на його дружину. Він дуже без неї сумував. Хотів лише одного: щоб я грала у невеличкій виставі. Щоб певним чином його обняла й співала, аж поки він засне. Просив мене користуватися її парфумами. У короткі миті між явою і сном він отримував те, за що платив: йому здавалося, що все як раніше. Ніколи не хотів від мене нічого іншого. Платив, щоб я вдавала іншу жінку. А вранці зразу після пробудження щасливо усміхався і бурмотів її ім’я. Виходить, показав мені, яке може бути життя, хоч я ніколи такого не матиму. Я його полюбила. Ніколи не ставився до мене як до когось гіршого чи нижчого.

Подивилася на Еміля вологими почервонілими очима.

— Зайдете до мене? Я хотіла б… Щоб ви вдали свого брата, ніби вам треба те саме, що і йому.

Він мотнув головою:

— Я не маю чим заплатити.

— І не треба. Просто дозвольте мені обняти вас.

— Може, іншим разом.

— Треба сьогодні.

— Чому?

— Мадам наказала своєму держиморді викинути мене ще до ранку.

6.

На ґноті тремтить слабенький вогник. Лойова свічка смердить, майже вся стекла в черепок. Скоро зовсім згасне.

— Емілю.

Жінка поклала долоню йому на груди. Він лежить головою на її другій руці, дивиться в нікуди.

— Я не сплю.

— Уже майже ранок. Мені скоро треба йти.

Обоє залишилися лежати. Він відчуває її стурбований погляд на своїй щоці.

— Схоже, тобі сняться кошмари. Скрикуєш уві сні, говориш якоюсь незрозумілою мовою.

— Мабуть, грецькою.

— Коли я тебе на вулиці взяла за руку, ти мав такий вигляд, ніби бачив привидів. Що з тобою відбувається?

— Я божеволію. Помалу, але невпинно сходжу з розуму. Раніше таке вже було. Цього разу, здається, хвороба насувається повільніше, а крім цього — все так само.

— І нема нічого, що допомогло б?

— Допомагає лише те, через що я стаю нездатен ні на що інше.

Вона якийсь час лежить мовчки, думає. Вогник затріпотів на протязі.

— Такий світ. Усе, що нам допомагає, одночасно нас руйнує. Кожен шлях, що здається простим, приховує пастки. Просто якийсь…

Хтось грюкнув дверима, і Юганна змовкла. Вогник погас. Еміль закінчив за неї речення:

— …лабіринт.

Вони одяглись у напівтемряві, кожен у своєму кутку. Були чужі одне одному до цього вечора, тепер знову чужі. Юганна зібрала свої скромні пожитки в полотняну торбу. Підійшла до нього, повернулася спиною, перекинула коси наперед. Еміль не зразу добрав, чого від нього хочуть. Невміло почав зав’язувати корсет.

— Що тебе вчора привело на Баґґенсґатан? Очевидно, не те, що всіх інших.

— Ти знаєш такого собі Сетона? Тюко Сетона.

— Ім’я незнайоме.

— У нього шрам від кутика губ через усю ліву щоку. Через ту рану здається, що він весь час посміхається. Рана ніяк не загоїться, і з неї досі сочиться сукровиця. Але, може, коли він сюди приходив, рани ще не було. Якщо взагалі приходив.

Зашнурував корсет і нагорі зав’язав бантик.

— Я знаю, кого ти маєш на увазі. Просто ми називаємо його інакше.

— Ти його бачила до поранення чи після?

Юганна відчинила двері й визирнула. Усі ще сплять. У коридорі чути хропіння гостей, які залишилися на ніч. Зачинила двері й сіла на край ліжка.

— І до, і після. Я з ним ніколи не була, навіть близько не була. Але дівчата розповідали… Це єдина сила, яку ми маємо,— кепкувати позаочі з клієнтів, глузувати з їхніх вад, сміятися з їхніх недолугих залицянь, стогонів і гримас. Кожен, хто заплатив за дівчину, має право майже на будь-що, а потім спокійно їде звідси, отримавши свою порцію задоволення. Але все має свої межі, навіть якщо йдеться про повій. Так, мадам ставиться до нас як до товару, до м’яса, але м’ясо може зіпсуватися і тоді його вже не продаси. Багатьом клієнтам подобається мучити дівчат, бити, і це нікого не турбує, якщо синці можна замазати білилом. Більшість із нас до цього звикла. Є жінки, переважно старші, які вже нічого не відчувають, у них усередині все вмерло — з такими можна робити й гірші штуки. Домовитися нескладно, якщо клієнт заплатить добру ціну й дадуть достатньо випивки. Але дівчата — це інша розмова. Той чоловік, про якого ти казав, шукав юних дівчат, які тільки приїхали з села, або залишилися без роботи, чи недавно осиротіли. Якщо такій молоденькій недосвідченій завдати сильного болю, це її на все життя зламає. Далі вже мадам не матиме, чим погрожувати. Ніякі ляпаси не допоможуть. Від самої думки про чоловіка їх охоплює заціпеніння. І мадам доводиться викидати таких на вулицю — а вона ж розраховувала багато років на ній заробляти.

— Так, а що Сетон?