1794

Кардель спершу якимось шостим чуттям відчуває, а потім і бачить, що за ними хтось іде. Солдатський інстинкт, що вже багато років дрімав, змусив його біля митниці подивитися через плече, і краєм ока Мікель уловив у сутінках тінь. Силует зупинився біля дерева й не рухався, аж поки Кардель повернув голову. Пальт зібрав своє терпіння і не дивився назад, чекаючи зручної нагоди підтвердити свою підозру. На підході до Слюссена він раптово зупинився, нібито викинути камінець із черевика. Почувся голосний вдих. Незнайомець зрозумів, що підійшов надто близько й майже попався, тому швидко кинувся в тінь стіни.

Еміль Вінґе теж зупинився поряд. Мало не всоте після того, як покинули Данвікен, згадав про сестру:

— Треба порадитися з Гедвіґ.

Кардель узяв його за руку й повів у потрібному напрямку.

— Може, краще зранку. Я відведу тебе додому.

Він досі не зовсім певен, що за ними стежать. Може, хтось просто йде у своїх справах тим самим шляхом, та ще й має підстави боятися когось, схожого на Карделя, з огляду на його габарити й форму. Він повів Еміля кружним шляхом, без жодної потреби обійшовши навколо кварталу. Пересвідчившись, що тінь досі йде за ними, дістав підтвердження: за ними стежать. Попрощався з Вінґе біля будинку, почекав, доки його бубоніння стихло на сходах і грюкнули двері його кімнати. Пішов тією самою дорогою до Полгемської дамби. Обережно глянув через плече й упевнився, що силует досі йде за ним.

Унизу біля сходів Рентместаретраппан човни пристають до берега, поки остаточно не стемніло й не стало небезпечно маневрувати між натягнутими якірними ланцюгами суден. На недобудованих мостах, і Червоному, і Синьому, майже нікого немає — пізно вже, мало хто зважиться в сутінках тут ходити. Гуляки вже вибрали, у якій корчмі провести ніч, а якщо хтось не встиг перейти на потрібний берег Слюссена — що ж, краще змиритися і прийняти те, що доля приготувала. Кардель, тихо наспівуючи, ішов вулицею мимо млина. Кам’яний фасад, обернений до Солоного озера, подірявлений довгою низкою вікон, щоб мельники та їхні помічники цілий день мали достатньо світла й не мусили користуватися вогнем, ризикуючи влаштувати пожежу. Кардель повернув на Кваргюсґренд, останню вулицю Стадсгольмена, або, залежно від того, звідки йдете, першу вулицю Седермальма. Під його черевиками шурхотить каміння. Як він і сподівався, тут нікого не було. Притулився спиною до стіни зразу за рогом — улаштував засідку. Зовсім поряд течія з Меларена виривається на волю і весело шумить. Кардель підтягнув ремінці протеза. Прислухався, щоб не проґавити наближення кроків.

Мікель точно знав, на якій висоті вдарити, і, коли чоловік вигулькнув з-за рогу, усю свою силу вклав у ліву руку. Дерев’яна долоня влучила прямо в лице. І світла не треба, щоб уявити наслідки цього удару. На Карделя пирснуло теплим і солоним, кукса заболіла так, ніби вовк щосили в неї вгризся. Але цей біль — ніщо порівняно з тим, що відчув його переслідувач. А чоловік чималий — Кардель зрозумів це зі звуку, з яким той упав на землю. Схопив нечуле тіло за комір і потягнув по вулиці, а потім став гупати у двері, аж поки переляканий сторож млина визирнув надвір. Кардель простягнув йому шилінг.

— Добрий вечір, учителю танців. Ми з приятелем ра­до випробували б вашу бальну залу. Шилінга достатньо?

Хлопчина кивнув з дурнуватою посмішкою і розчахнув двері. Кардель на світлі роздивився результати свого удару. Ніс точно зламаний, перетворився на суцільний червоний горб. Верхня губа розсічена й безвільно звисає, усі передні зуби потрощені. Рясно тече кров, чорна у світлі свічки. Чоловік тяжко, з хрипом дихає. Мікель відтягнув чоловіка далі, дав хлопчакові ще шилінг, попросив свічку й не повертатися протягом години. Лийнув в обличчя холодної води. Чоловік щось пробурмотів. ­Кардель тільки й зрозумів, що то французька. Сильно ляснув по щоці.

— То ти, значить, Жаррік? Сетонів вірний пес. Стежив за нами з Данвікена. Він тебе поставив нас там чекати чи ти випадково нас побачив?

Чоловік розплющив очі, повні ненависті. Слова раптом полилися з нього так швидко, як ще недавно кров. Кардель похитав головою:

— Я французької не знаю, але ці слова, мабуть, усі зрозуміють. Ображаєш мою матір? Хочеш, щоб я розлютився? Хех, я чув уже все і навіть більше. Я хочу, щоб ти мені сказав дещо інше, але навряд чи ти зробиш це з власної волі. Тому я тобі покажу дещо, що багатьох змусило передумати.

У залі чотири водяних колеса, кожне вдвічі вище за людину. Дві труби заводять воду під будівлю і спрямовують на лопаті коліс, а ті зі скрипом крутять жорна. Кардель схопив Жарріка за чуба й потягнув догори, аж поки біль змусив того своїми ногами йти до найближчого колеса. Кардель притримав його над отвором.

— Дивися вниз.

Води не видно, але чути, як потік нуртує і кипить від гніву, бо дорогу йому перетинає колесо млина.

— Я хочу сьогодні ж увечері зустрітися з твоїм господарем. І ти мене до нього відведеш.

Жаррік спробував плюнути Карделю в обличчя, але зрозумів, що своїми розбитими губами не зможе.