1794

— Ти іноземець, то я покажу тобі один стокгольмський звичай. У нас так вуличні діти розважаються, але май на увазі: кожен хибний крок може стати останнім. Я бачив дітей, які неправильно ставали й зникали під колесом. Якщо пощастить, течія підхопить і викине з іншого боку, і тоді приятелі можуть зловити їх біля пристані. Але вони малі й швидкі, а ти, Жарріку, великий і важкий. Я не здивуюся, якщо ти застрягнеш між колесом і дном, потім тобі зламає хребет і виплюне на той бік як харч для раків. То що, ти готовий? Глибоко вдихни, починаємо танцювати. Ти будеш Люксембургом, а я — дия­волом.

Кардель напружив м’язи, аж суглоби хруснули, підняв Жарріка й поставив на колесо млина. Чужинець миттю зрозумів, що треба робити,— іншого вибору не було, якщо хочеш жити — мусиш бігти догори, намагаючись стати на наступну мокру дошку швидше, ніж обертається колесо. Він навіть зумів уловити потрібний ритм, але щоразу, як нога ковзала, доводилося бігти швидше, щоб не опускатися разом з колесом. Кардель притулився до балки й спостерігав, як Жарріка охоплював страх і він усе частіше перечіпався в танці зі смертю, яка жадібно чекала завершення боротьби, де не буде іншого переможця, крім неї. Лише питання часу, коли жертва зрозуміє, що прийшов кінець. Утім, Сетонів помічник значно раніше заволав про допомогу, ніж Кардель сподівався. Як і лайку, ці слова він теж легко зрозумів.

15.

Тюко Сетон вечеряє пізно. Стіл для нього накрили в окремій кімнаті в «Золотому світі», куди майже не долинає шум з загальної зали. Для Карделя принесли ще один стілець. Від їжі Мікель відмовився, але вино прийняв. Сетон насолоджується стравами, які йому приносять одну за одною. З рани на щоці протікає соус і падають шматочки їжі на комір. Кінчиком язика раз за разом облизує губи й край рани. Кардель бачить блиск в очах Тюко й розуміє, що тому кумедно бачити огиду гостя. Але, як і раніше, не може зрозуміти, глузлива посмішка гуляє на обличчі Сетона чи просто гра світла й тіні. Срібний підсвічник з дюжиною свічок яскраво освітлює кімнатку. Довго чується тільки Сетонове плямкання, потім він витер рота шовковою серветкою, кинув її на підлогу, показав офіціанту в розкішній лівреї, щоб налив їм ще вина й залишив гостей самих. Відпили вина. Кардель озвався перший:

— То ми домовилися?

Сетон допив вино й наточив собі ще.

— Навіщо так поспішати з-за столу?

Кардель опустив очі на скатертину, а Сетон говорив далі:

— Я попросив принести нам кави — тут теж готові порушувати заборони, якщо гість добре платить. Вони тут над джезвою палять шматочки полотна, щоб запах кави не привернув уваги якогось ревного донощика.

Від свічки підпалив сигару. Затягнувся і випустив хмару диму, яка повністю закрила його лице.

— Я скажу, скільки коштуватиме наша домовленість, про що вам доведеться забути, щоб отримати те, що хочете. Буде ж правильно, якщо ви знатимете всі подро­биці?

Стулив рота й випустив дим крізь рану на щоці.