1794

— Від моїх таблеток Ерік заснув ще за столом. Я розпорядився, щоб його якомога обережніше віднесли в спальню і покликали молоду дружину. Усі разом ми провели її до дверей. Вона зашарілася і сміялася — щиро вірила, що все це гра. Завели її до кімнати, де вже лежав під балдахіном її роздягнений чоловік. У кімнаті наше панство зашуміло, всі почали роздягатися, один за одним обнімали молоду, але вона досі сподівалася, що це просто якийсь жарт, який трохи вийшов за межі через надмір випитого. Мої брати це люблять — гру в кота й мишку. Для них не буває достатньо довгих ночей. Зрештою усі роздяглися. Юна красуня зблідла й уже не здавалася такою веселою, як ще недавно. Її почали мацати, щипати й ляскати. Вона почала розуміти, що ця ніч дорого їй ­коштуватиме — але навіть не підозрювала наскільки. Голі як були, понадягали на себе маски — свиней, мавп, оленів, кому яка трапилася під руку. Ви можете подумати, що це не має сенсу, проте ні: вони знають одне одного давно, але в запалі розваги важко запам’ятати, хто в якій масці був і що саме кому робив. Це допомагає побороти сором, якщо він у когось залишився,— і під час розваги, і після. Гості розпалювалися усе дужче. Весільна сукня перетворилася на криваве шмаття. Скоро дівчина залишилась у чому мати народила. Ніяк вона не хотіла робити те, що їй казали, кидалася кусатися і дряпатися. Кажуть, що так чинять усі порядні жінки. Пан у масці мавпи взяв на себе труд заспокоїти красуню, щоб веселощі могли розвиватися далі. Спершу озброївся шкатулкою для коштовностей, але після кількох ударів вона розлетілася на шматочки. Тоді якийсь геній виявив, що з ліжка можна зняти одну зі стійок балдахіна. З нею справи пішли краще. Зрештою вона стала спокійна, закривавлена й беззуба. Вона вже остаточно зрозуміла, що це її остання ніч, і буде вона дуже довга. Це наче тонка порцелянова чашка — коли з’являється перша тріщина, на вигляд вона досі така сама, але вже ніколи не дзвенітиме як раніше. Компанія геть розперезалася. Уже стягли малого Еріка з ліжка, перегнули через бильце, обмазали жиром і використали як хотіли. Тільки побачивши це, дівчинка розплакалася. Але… Самі розумієте, що було після цього. Згідно зі старшинством усі по черзі вдовольнили з нею усі свої бажання. Вона була сильна, саме така, як Ерік описував її у своїх спогадах. Довго її тримали живою і при тямі, але й після того, як померла, розважалися з трупом. Після всього від неї залишилися тільки шмаття.

Кардель щосили намагався сидіти спокійно. Єдине, що він зараз міг зробити,— не дати Сетонові насолоди побачити його справжні почуття.

— А ви самі де були?

— На стільці біля дверей. Я не беру участі. Моє задоволення полягає у спогляданні. Коли я пересвідчився, що дівчинка померла, а Ерік у такому стані, який я й задумав, попрощався з братами й пішов. Виходячи з кімнати, я побачив одного чоловіка, якого й раніше часто бачив,— щоправда, тоді він був одягнений у шовк та оксамит, у золоті, коштовностях і орденах, постійно з найповажнішими людьми королівства. Він стояв навко­лішки, високо піднявши зад, з червоними від крові грудьми, а з рота стирчали гострі металеві ікла. Напевно, за­платив за них купу грошей якомусь умільцеві. Чоловік підняв голову й завив, ніби пес на місяць. Від народження він отримував усе, що тільки людина може забажати, однак лише в такі моменти міг бути тим, хто він насправді. Хіба це, так би мовити, не дивовижно?

Сетон випустив над столом кілька кілець диму. Вони розпливлися над полум’ям свічок. Від диму в Карделя пекли очі. Хоч як він намагався триматися, якась невидима сила потягла його вперед через стіл, ближче до Сетона, який спокійно гойдався на стільці.

— Знаєте, я бачив вас в анатомічній залі, коли ви змусили студента робити те, що ви наказували. За мить до того, як дівчина востаннє видихнула, я побачив на вашому обличчі вираз, який надто добре знаю і ніколи щодо нього не помилюся. Такі обличчя я бачив на війні, коли наші солдати готувалися зустрітися з ворожим вогнем. Страх. Ви боялися. Ваш страх був сильніший, ніж я колись бачив. У вас було таке лице, ніби ви ось-ось обмочитеся. Ніби це ви зараз помрете, а не вона. Ви охоче розповідаєте такі історії, як сьогодні. Але є ще одна про вас, яку треба розповісти, чи не так?

Сетон від здивування не знав, що сказати. Передні ніжки його стільця стукнули об підлогу. Він загасив сигару в залишках їжі на тарілці. З рани потекла цівка слини. Він люто засичав: