1794

Проминула місце, де якась компанія чекає човен, що поволі повертається із затоки. Зараз почнуть торгуватися за ціну переправи. П’яниці й веслярі дійдуть згоди, й човен попливе знову, тільки-но гроші передадуть з рук у руки. Якась дівчинка, якою й вона сама була ще так недавно, намагається вмовити незнайомого німця купити її товар. Продає не яблука й груші, а сірники — шість десятків за мідяк. Здалеку Анна Стіна дивиться на її обличчя. Упізнає той самий вираз, маску, яку й вона сама носила. Голод і відчай, замасковані натягнутою посмішкою. Дівчинка молодець, уміє використовувати свої ­довгі вії і ямочки на щоках, щоб привабити покупця. От тільки незнання мови не дає порозумітися. Німець збентежений, показав, що нічого не хоче, і дівчинка рушила далі, не домігшись свого. І Анна Стіна пішла своєю дорогою.

19.

Кардель стоїть на Слоттсбакені й дивиться на свою довгу й худу тінь, прокладену ранковим низьким сонцем. Унизу під натиском вітру гнуться липи, кожен новий подув зриває з дерев сухе листя. Воно здіймається в небо великими смерчами й падає на діряві дахи Ладуґорсландета. Наближення зими Карделеві нагадує тільки про жменю землі, кинуту на кришку труни. Скоро морози знову стиснуть в обіймах ці нетрі, і багато з тих, хто вийшов із землі, повернеться в землю — тільки доведеться трохи почекати, поки земля розмерзнеться і прийме їхні останки.

На краю Естерлонґатан якась бучна компанія. Усі п’яно хитаються і хапаються за найближчі стіни. З най­п’янішого всі інші кепкують. Рот у нього роззявлений, очі порожні. Раз за разом намагається встати з хідника, але постійно втрачає рівновагу й гепає додолу. Його приятелі не можуть прийти до тями від сміху. Зрештою пияк здався і залишився лежати на камінні, хихикаючи, мов дитина. Компанія розчаровано стихла, бо ж вистава закінчилася, але раптом один щось придумав. Підійшов до того на хіднику, розстебнув штани й помочився на нього. До друга приєдналися інші, й регіт знову залунав на вулиці.

Будинок поліційного управління Індебету здається не таким, як був раніше. Ні, будівля та сама, звичайно,— занедбана й продута протягами. У ній так само панує хаос, але під новим начальником якось змінилася атмосфера. Маґнус Ульгольм — вірний слуга Ройтергольма, і головне завдання поліції — збирання доносів і виявлення тих, хто поширює шкідливі чутки. А якщо не виявлять — схоплять першого-ліпшого: краще покарати невинуватого, ніж допустити, щоб злочин залишився без уваги. А так іншим буде наука. Відколи стало холодно спати просто неба, охочих зізнатися в будь-якому злочині стало більше. Однаково в тюрмі тепліше, ніж надворі. Донощиків теж не бракує — обмовляють і звинувачують знайомих чи сусідів, щоб удовольнити свою ненависть.

Кардель протиснувся крізь натовп промерзлих співробітників поліції та міської варти. Дехто тримає в руках якісь документи, інші привели заарештованих. У повітрі висить перегар — більшість із присутніх прокинулися зі страшним похміллям. Заляпані вином сорочки й штани, на взутті сліди блювотиння.

Кардель піднявся сходами. Ісак Блум перелякано підскочив, коли пальт зайшов до його кабінету. Саме в цей час він кидав у грубу якісь папери.

— Карделю, у мене через тебе удар буде. Заходь, зачиняй двері за собою.

Секретар кинув у грубу ще один стос паперів, простягнув до вогню руки, потер долоні.

— Дров, які нам видають, не вистачає на день. То я прибираю в кабінеті й трохи гріюся. Щоправда, це ніби помочитися у штани: на кілька секунд тепло, а потім стає ще гірше. Єдина надія — що коли почнуть ревізію в архіві, мене тут уже не буде.

Кардель помахав руками, щоб трохи розігнати кров.

— Що це робиться у місті? П’яних завжди багато, але рідко буває стільки з самого ранку.

— А ти не чув? Пародія на покарання, яку влаштували для Руденшельд, не справила того враження, на яке сподівався наш добрий барон Ройтергольм. Тепер він знайшов інший шлях до серця юрби, бунту якої боїться не менше, ніж боявся покійний король Ґустав. Барон ­наказав, щоб у всіх корчмах відвідувачам наливали кош­том корони стільки, скільки заманеться.

— Він здурів? Якщо люди безплатно питимуть, місто помре до кінця тижня.

Блум знизав плечима. Зачинив дверцята груби й сів на стілець, піднявши комір пальта.

— Будемо сподіватися, що жадібність Ройтергольма й бідність державної скарбниці швидко перекриють краник. Раз ми вже заговорили про гроші: ти прийшов по оплату?

— Навпаки,— Кардель спиною притулився до груби.— Прийшов скасувати контракт — якщо можна так назвати те, що ми робили.

Блум нахилився до шухляди письмового стола й дістав пляшку та дві склянки. Запитально глянув на Карделя, той кивнув, Блум налив у склянки й посунув одну на край столу. Свою зразу випив. Кардель закинув голову й вилив рідину просто в горло, щоб не відчувати смаку. Утім, геть уникнути його не вдалося: шнапс дешевий і розведений, але хоча б доволі міцний. За мить у грудях розливається приємне тепло. Блум обережно заткнув пляшку корком.

— Не вдаватиму, що здивований. Якщо чесно, я чекав тебе.