1794

— Недобре, Еріку, нареченим весь час блукати самим у лісі. Ти не захочеш вести Нею до вівтаря й чути за спиною розмови про вашу розбещеність. Краще гуляти тільки там, де вас хтось бачитиме. Тоді ваша перша шлюбна ніч буде ще дивовижнішою.

Його слова змусили мене зашарітися, але я розумів, що це слушна порада. Невдовзі я помітив, що зустрічі на людях зменшили напружене збудження між нами. При цьому, перебуваючи на людях, ми завжди трималися так, щоб нас ніхто не чув, і могли спокійно обговорювати наше майбутнє. Я й раніше знав про ставлення Неї до багатства й суспільного становища і відчував, що спадщина мене гнітить. Зрештою, як мені здається, я знайшов рішення.

— Неє, що ти думаєш про те, щоб твій батько став управителем усього маєтку? Це дало б нам свободу, ми могли б поїхати до Стокгольму чи ще й далі на південь.

Вона нахмурилася і стиснула мою руку.

— Тільки якщо ти вважаєш за потрібне, Еріку. Я не хочу, щоб ти покидав рідний дім через мої забаганки. Якщо ти вирішиш залишитися, я попрошу сестер навчити мене пліткувати й вишивати, щоб стати настільки правильною дружиною, наскільки зможу.

Я засміявся, бо надто добре її знав. Вона намагалася приховати свої справжні бажання за красивими сло­вами.

— Я завжди віддавав перевагу дикій Ліннеї. Тож залишмо «Три троянди» на Ескіла Коллінга. Єдині мої хороші спогади звідси — про тебе.

Вона притисла мою руку до своїх вуст і довго тримала так.

Я нетерпляче чекав дня, який мав стати найщасливішим у моєму житті. Саме сонце, здавалося, хотіло подовжити моє вільне життя, не поспішаючи підніматися над горизонтом. Але розбудили мене рано. На плиті парували чани з гарячою водою. Мене викупали з милом і обтерли запашними оліями. Потім почали вдягати. Новесеньке вбрання, якого я ще жодного разу не надягав, пахло лавандою, пучок квітів якої мені прикололи на груди.

Сетон поглядом досвідченого чоловіка оглянув мене.

— Багато гостей належать до ордену, про який я тобі казав. Це люди з вищого світу, Еріку. Я знаю, що вони в першу чергу оцінюватимуть твої заслуги, але раджу поводитися як личить шляхетному панові. Розумію, що тобі важко буде відірвати погляд від нареченої, але не нехтуй гостями. Я ще маю багато справ, тож у церкві ти мусиш впоратися сам. А вже ввечері я постійно буду поряд з тобою.

Я щиро подякував йому, впевнений, що ніякі слова не зможуть описати моєї вдячності.

На подвір’ї мене чекала карета, і я здивовано зауважив, що на місці візника, криво посміхаючись, сидить сам Жаррік, одягнений у ліврею.

І ось я стою перед пастором, Ескіл Коллінг підводить свою дочку й вкладає її руку в мою. Поки вони йшли навою, шлейф її білої сукні ковзнув по кам’яній плиті над могилою мого батька, і я сприйняв це як знак примирення. Ніби уві сні я сказав потрібне слово після запитання священника. Ми з Ліннеєю були серед людей, але наче самі у своєму окремому світі.

На лавах сиділи гості у святкових шатах, вітали нас. Ми обмінялися обручками й вийшли з прохолодного напівмороку церкви в яскравий теплий сонячний день, щоб нарешті поїхати до «Трьох троянд» і почати святкування. Нам дали келихи, ми випили, хоч я і так був п’яний від щастя. Перший поцілунок, який ми розділили як чоловік і дружина, був не такий, якого ми прагнули,— цнотливий дотик губ під поглядами гостей. Але в очах Ліннеї я побачив відображення мого бажання. Скоро. Скоро.

Почалося святкування. Ліннея Шарлотта сиділа праворуч від мене на чолі головного стола, наші руки були зв’язані. Одну страву зміняла інша, а я навіть не відчував смаку, переповнений емоціями. Гості виголошували промови, я майже нічого не розумів, більшість промовців були абсолютно незнайомими людьми, яких я вперше побачив кілька хвилин тому. Це була дивна компанія: пишно вбрані в одяг з найкращих тканин люди в золоті й діамантах, з прекрасними манерами й вишуканою мовою. Я був розчулений їхньою доброзичливістю, їхнім приязним ставленням до мене й моєї дружини. Мені знову та знову тисли руки й плескали по плечу, скоро вже навіть стало боляче. Моєму келиху не давали спорожніти. Щойно я трохи надпивав, мені доливали ще вина, і скоро моя голова вже гуділа від випитого, що ще більше посилило ейфорію. Час від часу Сетон давав мені анісові льодяники, щоб трохи привести до тями.

Нарешті столи розсунули й звільнили місце для танців. Спеціально привезені зі Стокгольму музиканти настроїли свої скрипки, і почалося: польки, менуети, усі кружляють… Рожеве обличчя Ліннеї Шарлотти на дедалі розмитішому тлі. Усі хотіли потанцювати з такою красивою нареченою. Пам’ятаю, я кілька разів без причини голосно розсміявся. Гості приєдналися до мене. Надвечір я вже мало що розумів. Втома, напруження і вино зробили свою справу.

22.

Я прокинувся і здригнувся: перша моя думка була про те, яке ганебне видовище являв собою я в найпершу нашу шлюбну ніч. Але це лише одна з безлічі наших ночей, подумав я далі й швидко заспокоївся. Потім я помітив, що матрац навдивовижу твердий. Зрозумів, що насправді лежу на долівці. Зібравши всі сили, сів. Тіло боліло, ніби мене побили.