Читаем 1794 полностью

Постукав у двері. Раз. Удруге. Нарешті хтось з того боку відсунув засувку й відчинив. Кардель не зміг згадати, чи бачив раніше це обличчя, але працівники в корчмах часто міняються. Зараз перед ним стояв худий чоловік з переляканим обличчям.

— Я хочу побачити господиню, Ловісу Ульріку Блікс.

Чоловік розтулив рота, наче хотів щось відповісти, але передумав. Широко відчинив двері й показав жестом, де можна почекати. Зала порожня — ранувато ще приймати відвідувачів. У каміні лише попіл. Коли був тут востаннє, побачив, що дівчина розумно витрачає гроші, які Кардель приніс як запізнілий весільний подарунок від нещасного Крістофера Блікса, її формального нареченого. Лавки й столи зі струганих дощок, підлога підметена й вимита з милом, стіни свіжо побілені. Але зараз усе мало такий вигляд, ніби голодний, ненажерливий Стокгольм знову повернувся сюди й усе проковт­нув. Меблі брудні й побиті. Розкидана на підлозі солома увібрала розлиті напої і блювотиння, але тяжкий сморід з приміщення вже не вивітрювався. Вздовж стін валявся щурячий послід. Кардель відчув занепокоєння. Чи дівчина хоч жива після пологів?

У дальньому кутку зали сходами спустилася жінка, якої він раніше не бачив. Трохи схожа на Анну Стіну, але не вона. З неприхованим презирством глянула на нього.

— Якщо ви шукаєте Ловісу Ульріку — знайшли. Але я ніколи не була Блікс, як і та, кого ви шукаєте, ніколи не була Ловісою Ульрікою. Я повернула собі своє ім’я, а самозванку звідси вигнала. Якщо ви з її банди, то вам краще зникнути, поки я не послала слугу по поліцію.

Кардель закусив губу, згадавши, що мала пережити Анна Стіна у Прядильному домі на Лонгольмені. Якусь мить вагався, не знаючи, як краще розпитати про те, що його цікавило. Від люті затремтіла ліва рука. Але, на своє здивування, несподівано тихо й ввічливо звернувся до жінки:

— Пані має пробачити мені помилку. Стільки роботи, що дуже легко переплутати імена. Я служу у сепарат-варті, як ви можете бачити з моєї форми. Дівиця Анна Стіна розшукується за перелюб, а я тут просто роблю свою роботу, розпитую, чи не бачив її тут хтось.

Ловіса Ульріка пхикнула.

— Не дивно, що ви так погано працюєте, раз у вас ліва рука не знає, що робить права. Учора я вже говорила з одним із ваших, і моя відповідь відтоді не змінилася. Якщо вона не у в’язниці, значить, повернулася до стічної канави, з якої вилізла. Місто не таке велике, не розумію, чому так важко знайти звичайну дівулю.

Кому як не йому знати, наскільки вона близька до правди.

16.

Холодний дощ кропить Еміля Вінґе й Мікеля Карделя. Уже знайомою дорогою вони знову йдуть до лікарні в Данвікені. Рвучкий вітер раз по раз підриває кожен клаптик тканини, який не тримає пасок, ґудзик чи пряжка. Укочена возами колія на дорозі наповнюється брудною водою, і зрештою калюжі розповзаються так, що обминути їх уже не виходить. Певний час вони крокують врізнобій, намагаючись знайти хоч більш-менш сухі місця, але невдовзі черевики набирають води, й ось вони вже крокують у ногу навпростець. Кардель весь час зажурено мовчить, і скоро Еміль розуміє, що не лише погода й мокрі черевики засмучують товариша. Усе частіше Вінґе крадькома на нього поглядає і щоразу бачить суворе, нахмурене задумане обличчя. Уже біля митного поста наважився спитати:

— Жане-Мішелю, що сталося? Наші справи непогані. Ерік Тре-Русур сьогодні буде при пам’яті без того зілля. Нарешті почуємо його розповідь.

Кардель різко зупинився, зняв капелюха й знервовано витер спітнілого лоба.

— Є одна дівчина… Ні, це не те, що можна подумати,— я вже застарий для неї і… багато іншого. Вона допомогла твоєму брату й мені розгадати частину загадки. Учора я хотів її провідати, але не зміг знайти. Коли бачив її востаннє, вона була при надії. До цієї пори мала б уже народити. Не знаю, куди вона зникла, але відчуваю щось недобре. Стокгольм — не найкраще місце для молодої матері з немовлям на руках.

Кардель повернувся спиною до вітру й вгледівся у будинки та ратушу, ніби те, що він шукав, легше було побачити здалеку. Повернувшись, побачив розчарований погляд Вінґе, зібрався і струснув головою.

— Вибач. Це правда, моя кисла пика — погана нагорода за твою кмітливість. Наше слідство вперше має перед собою якесь світло, і лише завдяки тобі. Я часом поринаю у якісь сторонні думки, але це означає тільки те, що я повністю тобі довіряю.

Він рішуче пішов уперед, здоровою рукою поплескавши Еміля по плечу — доволі сильно, щоб того трохи відкинуло вбік. Еміль щосили старався не відставати.

— Я хотів би тобі допомогти. Опиши мені її, щоб я впізнав, якщо побачу.

Кардель змалював Анну Стіну так докладно, як тільки зміг.


У кімнаті Еріка Тре-Русура їх зустріло порожнє ліжко — навіть без матраца. Нічого з його речей не видно. Кардель і Вінґе ошелешено зупинилися і роззирнулися. Мікель перший озвався:

— Хай йому, що тут сталося?

Вінґе так і стояв непорушно в центрі кімнати, поки Кардель оглянув усі чотири кути, ніби хотів пересвідчитися, що пацієнт не ховається за стільцем чи столом. Їхнє здивування перервав стук у стінку з сусідньої кімнати.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Уральское эхо
Уральское эхо

Действие романа Николая Свечина «Уральское эхо» происходит летом 1913 года: в Петербурге пропал без вести надзиратель сыскной полиции. Тело не найдено, однако очевидно, что он убит преступниками.Подозрение падает на крупного столичного уголовного авторитета по кличке Граф Платов. Поиски убийцы зашли в тупик, но в ходе их удалось обнаружить украденную с уральских копей платину. Террористы из банды уральского боевика Лбова выкопали из земли клад атамана и готовят на эти деньги убийство царя! Лыков и его помощник Азвестопуло срочно выехали в столицу Урала Екатеринбург, где им удалось раскрыть схему хищений драгметаллов, арестовать Платова и разгромить местных эсеров. Но они совсем не ожидали, что сами окажутся втянуты в преступный водоворот…

Николай Свечин

Детективы / Исторический детектив / Исторические детективы
Сеть птицелова
Сеть птицелова

Июнь 1812 года. Наполеон переходит Неман, Багратион в спешке отступает. Дивизион неприятельской армии останавливается на постой в имении князей Липецких – Приволье. Вынужденные делить кров с французскими майором и военным хирургом, Липецкие хранят напряженное перемирие. Однако вскоре в Приволье происходит страшное, и Буонапарте тут явно ни при чем. Неизвестный душегуб крадет крепостных девочек, которых спустя время находят задушенными. Идет война, и официальное расследование невозможно, тем не менее юная княжна Липецкая и майор французской армии решают, что понятия христианской морали выше конфликта европейских государей, и начинают собственное расследование. Но как отыскать во взбаламученном наполеоновским нашествием уезде след детоубийцы? Можно ли довериться врагу? Стоит ли – соседу? И что делать, когда в стены родного дома вползает ужас, превращая самых близких в страшных чужаков?..

Дарья Дезомбре

Исторический детектив