Читаем 1794 полностью

Еміль ствердно кивнув. Палліндер налив у келих знову. Щоразу, коли з графина лилася рідина, кімнатою линув приємний аромат бренді. Повірений узяв келих, підійшов до вікна й подивився надвір.

— Вибачайте, якщо мені важко буде знайти правильні слова. Ніколи не любив слова, завжди віддавав перевагу цифрам. Сподіваюся, вас не образить незграбність моїх висловлювань.

— Не думаю, що я маю право першим кинути камінь за такий гріх.

Палліндер кашлянув.

— Певен, ви розумієте, що часи зараз не найкращі. Не знаю, який фах нині процвітає. Тут доводиться бути вдячним за кожного клієнта, якого вдається тримати при собі. Тут у нас успадкований договір: я допомагав у справах батькові, тож тепер допомагаю синові — усе одно більшість документів складав і посвідчував я, а ­кожна маєтність з часом набуває своїх особливостей. Якби я мав достатньо сміливості — давно вже послав би його до дідька, але тут ще й сам король втрутився, ніби все й так не було збіса кепсько. А найгірше те, що я не міг собі дозволити відмовитися від цього клієнта. Але він вдався не в батька… І шляхетське дерево може мати трухляві гілки. Ви у своєму становищі не можете бачити всієї картини й навіть не уявляєте, які наслідки можуть бути — не тільки для нас, якось причетних, а й для зовсім сторонніх і невинних людей.

Вінґе нахмурився.

— Я ціную вашу довіру, але за такими загальними формулюваннями важко зрозуміти, що ви маєте на увазі.

Палліндер рукавом витер спітніле чоло.

— Звичайно. Я сам чую, як це звучить. Не запропонував вам ніякого пояснення своїх мотивів… Але дозвольте мені заради всіх нас просто вас попросити… Чи не можна було б саме цього разу спрямувати пильне око поліційної служби в якийсь інший бік? У Стокгольмі вистачає злочинів, які треба розслідувати.

— Ви, пане Палліндер, теж не бачите всієї картини. Якби ви могли поглянути на все це моїми очима, ваші проблеми вас не так вражали б. Загинула дівчина. Її вбили так жорстоко, що навіть кришталева люстра під стелею була заляпана її кров’ю. Юнакові пробили дірку в голові й тепер він бездумно сидить у власних нечистотах, чекаючи смерті, як ніхто інший не чекає. А ваш клієнт, хай хто він є, пов’язаний зі злочином, який ми розслідуємо. І якщо він не винний, йому це потрібно ще більше, ніж нам.

Палліндер примирливо кивнув і знову сів до столу.

— Так. Можливо…— тихо мовив.— Як я вже казав, це не той клієнт, якого я собі бажав би.

На його обличчі відбилися сліди внутрішньої боротьби.

— Якщо вже я не можу відмовити вас, дозвольте хоча б повідомити моєму клієнтові про вашу справу. Якщо я в ньому не помиляюся, він швидко відгукнеться. Тільки залиште мені адресу, за якою він зможе вас знайти. Якщо ви на це погодитеся — дуже мені допоможете. Так я не зраджу довіри свого клієнта.

Вінґе зважував, чи варто пристати на прохання Палліндера, а той ставав дедалі блідіший. Схоже, на кону стояло щось більше, ніж гонорар і професійна етика. Навряд чи вся стокгольмська поліція могла налякати чоловіка сильніше за його таємничого клієнта. Еміль зітхнув і погодився — якщо струну перетягнути, вона порветься і стане абсолютно марна.

— Хай буде так, пане Палліндер, але якщо завтра до полудня я не дістану відповіді — чекайте мене знову тут, і не самого, а з колегою. Повірте, він не такий добрий, як я.

Палліндер, що досі майже не дихав, полегшено видихнув і схопив графин, наче збираючись спорожнити його весь. У нього явно відлягло від серця.

— Не забуду вашої доброї волі ніколи.

Перед самим порогом Палліндер зупинив Еміля, і впер­ше за весь час у його мові почувся вплив випитого бренді.

— Пане Вінґе… Дозвольте попередити. Просто як послуга у відповідь. Будьте з ним обережні. І… я непокоюся не через нього.

20.

Вінґе вже дві години чекав на розі вулиці, де Гедвіґ пропонувала залишати записки. Сонце вже проминуло зеніт, і йому увірвався терпець.

З’явилася після полудня з боку Корабельної набережної, як і обіцяла. Без запитань пішла з ним у «Малу біржу», де знайшли для себе вільний куток. Сіли. Гедвіґ підняла брову.

— Я отримав листа від такого собі Тюко Сетона. Відрекомендувався як опікун Еріка Тре-Русура.

— Що ще пише?

— Хоче увечері зустрітися зі мною. Просив, щоб я прийшов сам.

Еміль Вінґе поклав аркуш зі зламаною печаткою перед сестрою, вона взяла й піднесла до світла. Еміль почекав, поки Гедвіґ прочитає.

— З усіх місць на світі він зажадав, щоб ви зустрілися там? Так пізно?

— Так. Жана-Мішеля досі немає вдома. Якби я його знайшов, то попросив би, щоб хоч здалеку за мною наглядав. Але часу немає. Тому прошу тебе.

— Навряд чи я зможу тебе врятувати, якщо той Сетон надумає застосувати силу.

— Не зможеш. Але в разі чого хоча б розповіси Жану-Мішелю, що зі мною сталося і…

Голос йому раптом відмовив. Еміль мусив прокашлятися, перш ніж вести далі.

— Повірений Палліндер попередив мене, що його клієнт небезпечний. Я не надто хоробрий, але мені буде легше, якщо знатиму, що ти поряд.

Вона на мить замислилась і кивнула:

— Гаразд, хай буде так.

— Тоді увечері, за пів години до півночі?

— Добре.

— Тримайся у тіні. Не можна, щоб хтось тебе помітив.


Перейти на страницу:

Похожие книги

Уральское эхо
Уральское эхо

Действие романа Николая Свечина «Уральское эхо» происходит летом 1913 года: в Петербурге пропал без вести надзиратель сыскной полиции. Тело не найдено, однако очевидно, что он убит преступниками.Подозрение падает на крупного столичного уголовного авторитета по кличке Граф Платов. Поиски убийцы зашли в тупик, но в ходе их удалось обнаружить украденную с уральских копей платину. Террористы из банды уральского боевика Лбова выкопали из земли клад атамана и готовят на эти деньги убийство царя! Лыков и его помощник Азвестопуло срочно выехали в столицу Урала Екатеринбург, где им удалось раскрыть схему хищений драгметаллов, арестовать Платова и разгромить местных эсеров. Но они совсем не ожидали, что сами окажутся втянуты в преступный водоворот…

Николай Свечин

Детективы / Исторический детектив / Исторические детективы
Сеть птицелова
Сеть птицелова

Июнь 1812 года. Наполеон переходит Неман, Багратион в спешке отступает. Дивизион неприятельской армии останавливается на постой в имении князей Липецких – Приволье. Вынужденные делить кров с французскими майором и военным хирургом, Липецкие хранят напряженное перемирие. Однако вскоре в Приволье происходит страшное, и Буонапарте тут явно ни при чем. Неизвестный душегуб крадет крепостных девочек, которых спустя время находят задушенными. Идет война, и официальное расследование невозможно, тем не менее юная княжна Липецкая и майор французской армии решают, что понятия христианской морали выше конфликта европейских государей, и начинают собственное расследование. Но как отыскать во взбаламученном наполеоновским нашествием уезде след детоубийцы? Можно ли довериться врагу? Стоит ли – соседу? И что делать, когда в стены родного дома вползает ужас, превращая самых близких в страшных чужаков?..

Дарья Дезомбре

Исторический детектив