1794

Сетон безтурботно повернувся до їди, але Вінґе знову спробував повернути розмову до теми, яка цікавила відвідувачів:

— То що сталося з Еріком Тре-Русуром? Ви знає­те щось про операцію, яка відібрала в нього здоровий глузд?

Сетон кілька секунд замислено пожував, відклав но­жа й виделку. З різьбленої скриньки вийняв сигару, прикурив її від свічки й випустив дим через поріз на щоці.

— Я багато місяців провів на острові Бартелемі. До того літа, як познайомився з Еріком і його кузеном, я спілкувався лише зі своїми рабами. Один із них від самого початку відрізнявся від усіх інших. Я нічого не знаю про його походження, але не здивувався б, якби в себе на батьківщині він був вождем абощо. З найпершої ж миті я побачив у його очах проблиск інтелекту, і хоч він корився наказам, як усі інші раби, було очевидно, що рабство його гнітить. Він завжди був насторожі й чекав зручної нагоди. Ми довго грали з ним у гру, правила якої встановили самі для себе, і це ще один доказ його розуму — ми добре розуміли один одного, хоча не говорили однією мовою, користувалися тільки жестами й мімікою. Звичайно, він знав, яка доля чекає його одноплеменців, але я дав йому зрозуміти, що має можливість купити собі довше життя. Він мені намагався запропонувати те й се, ми торгувалися і зрештою зійшлися на тому, що один палець коштуватиме йому один день життя. Спершу він вибрав мізинець лівої руки — відгриз його сам собі й віддав через годину. Так тривало кілька днів, я збирав свою платню, аж поки залишилися тільки великі й вказівні пальці. Він став пропонувати мені інші частини, але зауважив, що я мушу дати йому якесь знаряддя, бо зубами вже не дотягнеться до тих частин тіла, які мусить мені віддати. Мене досі вражала його воля до життя і викликала дедалі більше поваги, особливо з огляду на те, що він майже нічого з цього не одержував. Визнаю, що вся наша гра була від самого початку ошуканством. У сараї, де його тримали, була одна слабка дошка, яку він щоночі терпляче колупав уламком кістки. Я про це знав, і я це замислив лише для того, щоб він не згубив надії. Його мрія про втечу від самого початку була морквиною для віслюка. Коли він це зрозумів, щось погасло в його очах, і мені нічого не залишалося, як дати йому піти тим же шляхом, що й усі інші раби. Зрештою він став останнім у рабській могилі, над якою згодом виросли найкращі франжипані на всьому острові.

Сетон затягнувся і випустив кілька навдивовижу несиметричних кілець диму. Вони пропливли до свічки й хмарками піднялися над полум’ям.

— Я розповів вам цей анекдот, бо ви чимось нагадали мені того бідолаху. Ви обоє схожі на голодранців з великої дороги, але відчувається у вас якась сила, всупереч тому, що ви не маєте ніякої надії домогтися справедливості.

Вінґе відсунув тарілку, поставив лікті на стіл і нахилився вперед.

— То це зробили ви? Ліннея Шарлотта, Ерік і все?..

— Звичайно, це зробив я.

Вінґе стривожено нахилився ще більше, ніби намагаючись перешкодити Карделю негайно кинутися на Сетона.

— Навіщо ви нам у цьому зізнаєтеся?

— Попросіть свого друга ще трохи потерпіти, і я вам усе поясню. Кави? Сподіваюся, вас не образить, якщо ми всупереч забороні потішимо себе цим чорним зо­лотом.

Діти принесли срібний кавник і налили кави у три чашки з тонкої порцеляни. Сетон надпив. Чорні краплі впали поверх червоних на його камзолі.

— Знаєте, коли бачать, що людина зробила добру справу, вважають її хорошою людиною і хвалять. Люди вважають, що вміють відрізнити добро від зла. Але якщо добро коштуватиме їм хоч гріш, вони радше вчинять щось лихе або просто залишать усе як є, аніж зроблять добро. Особливо якщо мають змогу вирішити все таємно, коли не буде кому ні похвалити, ні засудити їх за вибір.

Сетон повів рукою, показуючи на залу й усе, що їх оточує.

— У Стокгольмі є сиротинець, який утримує місто. Той заклад — нещо інше, як мануфактура дитячих трупів. Я використав спадок Еріка Тре-Русура, щоб створити Горнсберґет. Приписав цю заслугу губернатору Моде, і він радо цим пишається, пальцем об палець не вдаривши. Люди думають, що він із власної кишені дає гроші, щоб безпритульні діти отримали майбутнє. Люди дивую­ться і кажуть: от добрий чоловік, думає про інших більше, ніж про себе. Завдяки йому інші теж хочуть стати доброчинцями Горнсберґета, і я охоче дозволяю їм хизуватися цим. Гарно вбрані пани приїжджають сюди у своїх великих екіпажах, показують це місце своїм коханкам, а вони, як усі жінки, розчулюються і залюбки розставляють ноги для тих праведників. Без мене цієї брехні не було б. Тому я маю їхній захист, і поки я в фаворі у головного, ані найгірші вороги мені не страшні. Навколо багато людей, для яких найголовніше в житті — гроші. А для мене і гроші, і всі ті люди — засіб мати свободу й жити так, як я хочу.

Вінґе з сумнівом роззирнувся і показав навколо рукою, як недавно Сетон.