Читаем 1794 полностью

Уночі до сну Вінґе знову прийшов Мінотавр. Еміль стоїть босими ногами на червоній землі Криту, а перед ним височіють стіни лабіринту. У його кошмарах ніколи не світить сонце, але якщо придивитися, то можна розібрати обриси в сутінках. Еміль роззирається — а де ж інші? Має бути сім хлопців і сім дівчат, яких послали в жертву Мінотавру. Немає, лише він. І вибору немає. Іде до входу будівлі, що її збудував Дедал.

Спав досить довго, але міцно заснув тільки під ранок. Під полудень вийшов на Єрнторґет купити їжі й знову пішов до свого помешкання. З площі чується галас людей, зайнятих своїми справами, говорять різними мовами, змішуються умовляння і лайка, сміх і зойки. Місто між мостами зводить його з розуму. Нескінченний потік людей, що суне вулицями, розділяється у провулки й знову зливається в один натовп на площах, невпинний рух, візерунку й темпу якого він ніяк не може зрозуміти. Щоб звернути туди, куди треба, необхідно добряче поштовхатися, але вже через два чи три повороти залишається сам у цілковитій тиші. Перед дверима будинку, де він зупинився, майже ніколи не буває людей. Часто здається, що про цю вуличку всі забули, хоч вона зовсім недалеко від найжвавіших місць, а от сюди мало хто приходить. Зупинився перед сходами, обмацуючи кишені у пошуках ключа від винайнятої кімнати,— і раптом почув добре знайомий голос, хіба трохи слабший, ніж раніше. Озирнувся і здригнувся, як від сильного удару. На вулиці ніби хтось поставив дзеркало.

— Сесіле?

Перед ним стояв брат, блідий і худий, з чорним волоссям, зав’язаним ззаду у хвіст. В одній руці тримав ціпок, у другій — хусточку. Терпляче чекав, поки Еміль відійде від несподіванки. Молодший брат сів на сходи, ніби ноги відмовилися тримати вагу його тіла й підігнулися.

— Сесіле, я ж стояв біля твоєї могили… Що за…

— Вибач за цей переляк. Я не приїхав би, якби це не було потрібно. Ні заради тебе, ні заради себе цього не зробив би. Але ідеться про Жана-Мішеля.

Закашлявся і затулив рота хусточкою.

— Через сухоти я мусив переселитися в місця з іншим кліматом, але я не зовсім відрізаний від світу. Ваше розслідування не минуло непоміченим. Що ти робиш, Емілю? Це якийсь реванш чи помста мені?

— Я…

— Колись давно я приїхав до Уппсали допомогти тобі. Якби ти мене тоді послухав, усього цього можна було б уникнути. Після мене й Гедвіґ батько був переконаний, що став досконалим педагогом. Ти, наймолодший, мав стати вінцем його виховного таланту. Але нічого не вийшло. Батько помер повністю зламаним. Емілю, ти не можеш змінити минулого. Свій гострий розум ти пропив. Але я не збираюся гаяти час на докори. Просто не можу дивитися, як ти своїми помилковими висновками наводиш Жана-Мішеля на хибний слід. Хочеш зробити його жертвою твого зіпсованого життя? Це дуже егоїстично.

— Він сам прийшов до мене…

Сесіл змахнув пісок зі сходинки й сів поряд з братом. Мимо них двоє хлопчаків проволокли тачку — один тягнув спереду за ручки, другий штовхав ззаду, люто лаючись щоразу, як ноги ковзали в болоті.

— Жан-Мішель і я були як два боки однієї медалі. Він сильний у тому, в чому слабкий я, а де був повільний і неповороткий він, я був швидший і спритніший. Обоє мали свої підстави дошукуватися правди. Удвох ми стали дечим більшим, ніж просто двоє калік, і зуміли домогтися своєї мети. А хто ти для Жана-Мішеля?

Еміль затулив обличчя долонями:

— Утішна нагорода…

Сесіл кивнув.

— Жан-Мішель — не твій друг, Емілю. Він хотів би, щоб ти був такий, як я, але ти не можеш. А він заслуговує більшого. Те, що ти робиш, може закінчитися погано.

— І чого ти від мене хочеш?

— Їдь додому, поки ще не пізно. Хочеш — почни знову пити. Принаймні це ти вмієш добре після стількох років тренувань.

Еміль закусив губу, так сильно, аж відчув солоний присмак крові на язику.

— Він не згадує про свою руку, поки ми йдемо до чогось. Чи в цей час йому менше болить, чи просто забуває про біль.

— А якщо щось не вдається?

Еміль добре знає, що тоді буває. Щоразу, як вогник надії слабшає, Кардель стискає щелепи й скрегоче зубами. Губи стають схожі на рівну білу лінію, а права рука хапається за ліву в тому місці, де кукса треться об дерево.

— Ти займеш моє місце, Сесіле, якщо я зроблю те, що ти кажеш? Ця справа варта того, щоб біля неї потрудитися, а він заслуговує допомоги.

Сесіл помовчав якусь хвилю. Склав на набалдашнику ціпка долоні й сперся на них підборіддям.

— Обставини не дозволяють мені допомогти йому цього разу. Моя хвороба…

Знову змовк. Коли Еміль наважився знову глянути на брата, не повірив своїм очам:

— Сесіле, ти плачеш?

Той не відповів.

— Усі думають, що ти помер. Чому…

Раптом сльоза на братовій щоці змінила напрямок. Еміль нагнувся ближче й зрозумів, що то білий хробак намагається заповзти назад у братове око. І хустинка виявилася не розшита червоною ниткою, а заляпана кров’ю. Шкіра на братовому обличчі місцями побіліла, місцями почорніла. Очі, які щойно здавалися синіми, побіліли від бридких хробаків.

Сесіл відвернувся, ніби від сорому.

— Слухай…

Перейти на страницу:

Похожие книги

Уральское эхо
Уральское эхо

Действие романа Николая Свечина «Уральское эхо» происходит летом 1913 года: в Петербурге пропал без вести надзиратель сыскной полиции. Тело не найдено, однако очевидно, что он убит преступниками.Подозрение падает на крупного столичного уголовного авторитета по кличке Граф Платов. Поиски убийцы зашли в тупик, но в ходе их удалось обнаружить украденную с уральских копей платину. Террористы из банды уральского боевика Лбова выкопали из земли клад атамана и готовят на эти деньги убийство царя! Лыков и его помощник Азвестопуло срочно выехали в столицу Урала Екатеринбург, где им удалось раскрыть схему хищений драгметаллов, арестовать Платова и разгромить местных эсеров. Но они совсем не ожидали, что сами окажутся втянуты в преступный водоворот…

Николай Свечин

Детективы / Исторический детектив / Исторические детективы
Сеть птицелова
Сеть птицелова

Июнь 1812 года. Наполеон переходит Неман, Багратион в спешке отступает. Дивизион неприятельской армии останавливается на постой в имении князей Липецких – Приволье. Вынужденные делить кров с французскими майором и военным хирургом, Липецкие хранят напряженное перемирие. Однако вскоре в Приволье происходит страшное, и Буонапарте тут явно ни при чем. Неизвестный душегуб крадет крепостных девочек, которых спустя время находят задушенными. Идет война, и официальное расследование невозможно, тем не менее юная княжна Липецкая и майор французской армии решают, что понятия христианской морали выше конфликта европейских государей, и начинают собственное расследование. Но как отыскать во взбаламученном наполеоновским нашествием уезде след детоубийцы? Можно ли довериться врагу? Стоит ли – соседу? И что делать, когда в стены родного дома вползает ужас, превращая самых близких в страшных чужаков?..

Дарья Дезомбре

Исторический детектив